Арбротська декларація і “народний суверенітет”

#історія

Є такий історичний документ під назвою Арбротська декларація. Вона була підписана 6 квітня 1320 року в однойменному абатстві і була частиною більш широкого дипломатичного листування між Шотландським королівством і папою Іоанном ХХІІ. Останній був вороже налаштований проти короля Роберта Брюса, відлучив його від церкви і наклав на країну інтердикт – заборону здійснення богослужінь.

Декларація, направлена до Римської курії, була спільним посланням 39 вельмож Шотландського королівства і мала на меті констатувати його незалежність. Фактично це було зроблено в рамках дипломатичного контрнаступу.

Вона починається переліком підписантів і викладом міфічної генеалогії шотландців, які «ніколи не були в неволі». Оскільки англійський король Едуард I порушив свободу Шотландії, підписанти просять папу стати третейським суддею і кажуть, що шотландці будуть захищати свою незалежність до кінця.

Основне значення Декларації як політичного документа зрозуміле. Однак у ній є т. зв. “детронізаційний пасаж”, що викликає гострі суперечки.

“Quem si ab inceptis desisteret, regi Anglorum aut Anglicis nos aut Regnum nostrum volens subicere, tanquam inimicum nostrum et sui nostrique Juris subuersorem statim expellere niteremur et alium Regem nostrum qui ad defensionem nostremiceret”.

“Але якщо він [тобто король Роберт – Yuri Kulyk] припинить свої починання, бажаючи віддати нас і наше королівство англійцям або королю англійців, ми негайно вживемо заходів, щоб вигнати його як нашого ворога і руйнівника його власних і наших прав, і оберемо іншого короля, який зможе нас захистити.”

Деякі тлумачать цю цитату як перше свідчення існування “народного суверенітету” в Шотландії, коли носієм влади є народ, а не король, і, відповідно, народ може обирати і скидати монарха. Тобто це раннє вираження ідеї контракту між королем і народом, договірної теорії монархії, що лежить в основі сучасного конституціоналізму.
   

   Фрагмент Арбротської декларації з печатками
   
Навряд чи з таким тлумаченням можна погодитися, і для цього є кілька причин.

По-перше, це є модернізацією середньовічного мислення і накладенням (“перевертанням”) сучасних понять на тодішню ментальність. Свідомість людей Середньовіччя потрібно реконструювати, а не заштовхувати її в рамки понять, які тлумач сам і задає.

По-друге, поняття “народ” в сучасному розумінні його як етнокультурної спільноти в Середні віки не існувало. Під цим розуміли вузьке коло аристократів, підданих того чи іншого короля як носія суверенітету, чиєю прерогативою і було забезпечення незалежності Шотландії. Оскільки багато хто з підписантів Декларації в ході боротьби англійського і шотландського королів переходили то на одну, то на іншу сторону (деякі по кілька разів), то при кожній зміні сюзерена вони відповідним чином змінювали і свою “національність”.

По-третє, власне про “народ” у цитаті не йдеться, – вживається займенник “ми”, тобто підписанти декларації. Хто ж ці “ми”?

Відповідь дає список імен на початку документа, серед яких бачимо 8 графів, королівську адміністрацію – сенешаля, маршала, констебля і дворецького Шотландського королівства, та 31 барона. Примітно, що серед 19 збережених печаток вісім з червоного воску, що відповідно до середньовічної семантики означало статус, рівний королю. Чи можна називати їх “народом” – питання риторичне.

Тому слід погодитися з думкою тих істориків, які вважають, що концепт “народного суверенітету” ні в історичному, ні в ментальному аспектах не є характерним для Середньовіччя.
   

   Печатки на Арбротській декларації
   
Є низка інших інтерпретацій “детронізаційного пасажу” Арбротської декларації.

Деякі вважають його просто риторичною вставкою, своєрідним кліше. Вони вказують, що подібні формулювання і раніше використовували англійські барони у своїх посланнях-протестах до папи. Водночас у цих посланнях йшлося про право баронів лише запобігати певним діям короля, але не про право детронізації як таке. І в Арбротській декларації йшлося про конкретні, екстраординарні за своєю природою, заходи, викликані політичною необхідністю – якщо король стане зрадником і перейде на бік короля Англії. Про право взагалі скидати/обирати короля нічого не говорилося.

Інша концепція тлумачення даного пасажу Арбротської декларації (при всій варіативності в деталях) полягає в тому, що в умовах династичної кризи в Шотландії і внутрішньошотландської боротьби за королівський престол, барони прагнули показати папі, що без їх згоди жоден інший кандидат не буде вважатися законним. Фактично знать намагалася закріпити за собою право обрати короля для забезпечення на престолі представника прошотландської партії.

Тут також слід додати, що серед шотландського нобілітету не було єдності – крім згадуваного вже переходу баронів то на бік шотландського, то на бік англійського короля, були ще угруповання, які прагнули замість Роберта I посадити на шотландський престол іншу людину. Тому для підписантів Декларації це могло бути свого роду підпискою про політичну лояльність. І вона не обмежувалася колом осіб, зазначених у її преамбулі, – із збережених до сьогодні 19 печаток на Декларації тільки 12 належать особам, зазначеним у документі. Вважається ймовірним, що Декларація могла бути скріплена принаймні 11 печатками більше, ніж 39 початкових.