“… Я вашого царя не знаю”

Зі встановленням влади московської держави над Україною її населення зіштовхнулося з практично невідомим йому доти явищем – переслідуванням за завдання о6рази монарху. Нічого подібного в Речі Посполитій не було – існуючі в ній законодавчі норми злочином вважали лише фізичні дії проти монарха, а не вербальні. В Москві ж існувала така юридична категорія як “слово і діло государеве”, яка включала в себе і “нешанобливе” ставлення до особи монарха (“поносные слова противу государя”), що вважалось осо6ливо тяжким державним злочином.

Витоки такого різного відношення до подібних дій достатньо очевидні – в Речі Посполитій влада короля (і взагалі влада) не мала аури сакральності, тоді як в Московії особа царя була сакральною, а його влада божественною: цар був проекцією Бога, 6ожественної сутності. І в суспільній свідомості це чітко фіксувалось –у сприйнятті пересічного українця тієї епохи верховна влада ніяких ознак сакральності не мала.

Підтвердженням цьому є величезний корпус судових справ XVIII ст. стосовно о6рази честі царя, фігурантами яких є українці. При цьому найбільш “активними” тут були козаки та міщани, а потім йшло духівництво. В цілому зміст цих справ можна вважати відо6раженням ментальності людини тієї епохи, сприйняття нею історичних реалій.

Серед дій, що в Росії трактувалися як злочини, направлені проти особи монарха, були, наприклад, такі, як “непитие за здравие” або “неснимание шапки при чтении императорского указа”. За них винуватцю загрожувало си6ірське заслання. Але найчастішим видом політичних злочинів 6уло висловлювання непристойних слів чи просто побажання негараздів на адресу імператора – такі вербальні дії трактувалися як серйозна загроза монаршій осо6і. А інколи навіть і цілком нейтральні висловлювання стосовно офіційного або приватного життя імператорської осо6и теж трактувалася як злочин – нічого пліткувати та згадувати ім’я чи титул “всуе”.

Так, наприклад, під час урочистого дзвону з нагоди коронації Єлизавети один полтавський міщанин сказав: “Лучше, что6 издохла”. Він був заарештований, битий батогом “нещадно” та засланий до Сибіру. ““Казацкая женка” Матрона Oнищенко отримала покарання за слова проти імператриці : “Я вашей государыни не знаю”. А за півстоліття до цього, в 1700 році, челядник київського полковника Костянтина Мокієвського під час по6утової суперечки з солдатом російського гарнізону, сказав: “…Я вашего царя не знаю, у нас свой царик есть. Как вы своего царя слушаете, так и мы своего пана гетмана, он у нас второй царь. У вашего царя войско есть и наш царик сыщет столько же войска”.

В цілому, виходячи з аналізу змісту судових справ із зазначеної тематики, можна стверджувати, що в українському суспільстві XVIII ст. були доволі обізнані з політичними подіями та розумілися на їх специфіці. Ставлення до влади як до чогось сакрального було відсутнє. Радше навпаки – влада, її атри6ути та носії сприймалися профанно, з елементами іронії, а її сакральність підтримувалася зде6ільшого репресивними заходами. І, безперечно, в тогочасному українському суспільстві зберігались поняття “вашої” та “нашої” влади і латентна опозиція до іноземного правління.