Українство та Імперія

У 1853 р. був конфлікт київського цензора Давида Манкевича з київською Тимчасовою комісією для розбору давніх актів у зв’язку з виданням літопису гадяцького полковника Григорія Грабянки. Цензор зазначав, акцентуючи увагу на урядовій меті заснування Комісії, що її “головна мета… полягає в оприлюдненні не актів, що доводять окрему історичну самобутність Малоросії, а присутність російського елементу в повернутих від Польщі губерніях”.

Він також нагадував про розпорядження, згідно з яким після справи Кирило-Мефодіївського товариства передрук раніше дозволених творів Шевченка, Куліша і Костомарова заборонявся, оскільки “в цих творах автори намагаються виставити колишнє становище України у вигіднішому світлі в порівнянні з нинішнім і пробуджувати жаль про втрату старовинної вольниці”.

Столичний чиновник, який розглядав цю справу, був солідарний з цензором: у його доповіді міністру освіти Уварову зазначено, що “малоросіяни ніяк не можуть забути ні своєї Гетьманщини, ні своєї козацької вольності, ні своїх прав, ними втрачених”.

Своєю чергою, Уваров у листі до міністра внутрішніх справ від 27 квітня 1854 року нагадував про імператорський указ 1847 року: “…щоб письменники міркували якомога обережніше там, де йдеться про народність або мову Малоросії та інших підвладних Росії земель, не надаючи любові до батьківщини переваги над любов’ю до вітчизни – Імперії, виганяючи все, що може зашкодити останній любові, особливо про колишнє, нібито надзвичайно щасливе становище підвладних племен”.