“Русская душа” чи імперіалістичний менталітет? (ч. 3)

Третя частина серії дописів.
Перша: “Велика” російська література та історія
Друга:  Імперіалістична душа
     ✦ ✦ ✦
     Таємнича “русская душа”
     Ця туманна суміш емоцій, патріотичного імперіалізму та марення про якусь невизначену велич, яку сповідували Достоєвський, Бродський та багато інших російських письменників, увібралася в багатогранне поняття “русская душа” (або “русский дух”).
     Словосполучення “русская душа” вперше з’явилося в 1842 році в контексті кріпаків, яких у договорах купівлі-продажу, укладених землевласниками, зазвичай називали “душами”. Це нове на той час російське словосполучення походило від німецького терміну Volksgeist, яке в свою чергу було перекладом французького словосполучення esprit des nations (дух народів), що з’явилося в середині XVIII ст.
     У французькій та англійській мовах цей термін XVIII ст. позначав особливості звичаїв та культури, характерні для певного народу або мешканців країни. Пройшовши через німецьку мову Volksgeist набув значення якоїсь ніколи не підтвердженої метафізичної (“психологічної”) сутності етнолінгвістично визначеної нації, ототожнюючи її з носіями певної мови. У російській мові це значення, пов’язане з етнолінгвістичним націоналізмом, позначається терміном “національный дух” або “народна душа”.
     У самій царській Росії ірраціоналізація значення поняття Volksgeist пішла ще далі. У 1868 році переконаний імперіаліст, прихильник панславізму, другорядний поет і дипломат Федір Тютчев опублікував короткий чотиривірш. Згодом його перша строфа “Умом Россию не понять” набула статусу загальновживаного вислову в російській мові. Це висловлювання часто поєднують із терміном “русская душа” як коаноподібне пояснення останнього. Поет завершив свій твір словами: “У ней особенная стать – в Россию можно только верить”. Це не що інше, як палке зізнання Тютчева в любові та вірі до Російської імперії.
     У 1861 році, коментуючи унікальність російської літератури, Достоєвський писав: “Страшно, до какой степени свободен духом человек русский, до какой степени сильна его воля! Никогда никто не отрывался так от родной почвы, как приходилось иногда ему, и не поворачивал так круто в другую сторону, вслед за своим убеждением!” Але що це означає? У 1873 році письменник “пояснив”, що “самая главная, самая коренная духовная потребность русского народа есть потребность страдания”.
     На початку ХХ ст. словосполучення “русская душа” стало широко вживаним у культурі, політиці та історіографії – як у Росії, так і за кордоном – як об’єктивний термін для підкреслення та пояснення унікальності Росії та її передбачуваної цивілізаційної долі незбагненного характеру. Вживання цього російського терміну досягло піку під час Другої світової війни, коли Радянський Союз опинився на межі краху. Після цього частотність його використання в післявоєнному Радянському Союзі зменшилася, а потім знову зросла в десятиліття, що передувало розпаду СРСР. Цікаво, що політично значуща варіація терміну “русская душа” досягла піку популярності перед прийняттям ідеології “русского мира” у 2010-х роках.
     Хоча обидва прикметники “русский” і “российский” перекладаються англійською мовою як “Russian”, перший стосується етнічних росіян (або православних російськомовних), а другий – усіх жителів Росії, незалежно від етнічної приналежності, релігії чи мови. Цей перехід від “русский” до “российский” ознаменував відмову від ідеї побудови демократичного багатоетнічного російського народу на користь етнічно однорідної “русской” нації.