“Русская душа” чи імперіалістичний менталітет? (ч. 2)

Друга частина серії дописів.
Перша: “Велика” російська література та історія
     ✦ ✦ ✦
     Імперіалістична душа
     Всі вищезгадані російські та радянські письменники виявилися лояльними підданими і патріотами, тобто переконаними імперіалістами. Вони були безсоромними бардами Російської імперії, старанно уникаючи згадки про російський імперіалізм. Незважаючи на ув’язнення і вигнання за свої боязкі ліберальні погляди, зрілі Пушкін, Достоєвський і Солженіцин згодом довели свою відданість як надійні російські імперіалісти. Толстой і Булгаков, розділені вісьмома десятиліттями, обидва брали участь як слухняні і хоробрі солдати в завоюваннях і придушеннях Кавказу Росією.
     У середині 1980-х років в американській пресі відбулася гучна суперечка між Міланом Кундерою, чехословацьким письменником-емігрантом, що мешкав у Франції, та Йосипом Бродським, радянським письменником-вигнанцем, що мешкав у США. Перший критикував російську літературу, уособлену творами Достоєвського, за притаманну їй ірраціональність та аморальність. Другий образився, вказавши на переконання, що література є і повинна бути про емоції. Отже, вершину світового літературного пантеону займають твори Достоєвського, які зосереджуються на “боротьбі за душу людини”.
     Одягнувши маску переконаного євразійця, Бродський також висміяв Кундеру, принизивши його Центральну Європу, назвавши регіон, який тоді перебував під радянським контролем, “Західною Азією”. У патріотичному – або, скоріше, імперіалістичному – вірші “Наклепникам Росії” Пушкін критикував Францію та Західну Європу за їхню реакцію на криваве придушення Росією повстання польсько-литовської знаті в 1830-1831 роках. Пушкін сприймав цю антиколоніальну та антиімперіалістичну боротьбу лише як “сварку всередині слов’янської родини”, а відтак, на думку поета, західноєвропейці мали триматися подалі від цієї “польської війни” і дозволити цареві робити все, що він забажає, на величезному “слов’янському” просторі від Праги до Китаю і від Фінляндії до Криму.
     Як Пушкін щодо Польщі-Литви, так і Бродський довів свою патріотичну, тобто імперіалістичну, позицію у відомій філіппіці “Щодо незалежності України”, написаній після розпаду Радянського Союзу, де він категорично відкидає незалежність України і підтримує російську імперську ідею. Як достатній “доказ” своєї позиції Бродський принижує Тараса Шевченка, протиставляючи його вірші апріорній величі поезії Пушкіна. Сьогодні обидва імперіалістичні вірші є невід’ємною частиною антиукраїнської пропаганди Росії. У свою чергу, коли триває війна Росії проти України, будь-які рішення України щодо припинення або запобігання вшанування таких антиукраїнських віршів і постатей розглядаються як “оголтелая русофобия”.