“Русская душа” чи імперіалістичний менталітет? (ч. 1)

Натрапив на нарис, який видався мені досить цікавим, під назвою “Russian Soul or the Imperialist Mindset?” авторства Tomasz Kamusella. Вирішив привести тут його дещо скорочений та трішечки відредагований переклад. Оскільки довгі тексти, за моїми спостереженнями, майже не читають, то приводити буду у вигляді окремих блоків. Зараз перший.
     ✦ ✦ ✦
Під впливом російської літератури та завдяки бездумному захопленню Заходу всім російським, топос про нерозгадану “русскую душу” був прийнятий у всьому світі як достатнє пояснення ірраціональної поведінки та войовничості Москви. Сьогодні, в умовах війни, будь-яка дискусія про російську літературу, культуру та історію рано чи пізно стикається з моральною або логічною дилемою.

     “Велика” російська література та історія
● Хіба не цікавий сюжет поеми Олександра Пушкіна “ Кавказький полонений”? Черкеська красуня, закохана в російського офіцера-завойовника, що перебуває в черкеському полоні, допомагає йому втекти. Чи означає це, що незаміжні жінки народів, які перебувають під постійним завоюванням Москви, будуть або повинні більше симпатизувати російським завойовникам, ніж своїм чоловікам?
● Чому Федір Достоєвський присвятив “Злочин і кару” невдалому студенту, який став вбивцею і вірив, що йому судилося велике майбутнє, а не старій жінці, яку цей колишній студент вбив заради грошей?
● Роман Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита” однозначно викликає захоплення і похвалу на Заході. Хтось може пригадати, що цією книгою автор хотів порадувати нікого іншого, як самого Йосипа Сталіна?
● У своїй знаменитій трилогії “Архіпелаг ГУЛАГ” Олександр Солженіцин привернув увагу світу до радянської системи концентраційних таборів і таборів смерті. Письменник знав, що більшість в’язнів ГУЛАГу були українцями, а решта – представниками всіх етнічних груп Радянського Союзу. Чому ж тоді в трилогії фігурують виключно етнічні росіяни?
● Канон класичної російської літератури зображує персонажів, вибраних виключно з етнічно російської знаті. У 1900 році ця група налічувала півмільйона осіб, що становило чверть знаті імперії і лише 0,3% всього населення. Чи справді це підтверджує твердження про універсальність і беззаперечну велич російської літератури?
● Радянська література дещо переглянула і розширила описану соціальну групу, але лише трохи. У літературі “соцреалізму” могли фігурувати персонажі всіх національностей, але лише за умови, що вони були добрими комуністами, які говорили і писали мовою світового соціалізму, тобто російською.
● Царські, радянські та російські історики й письменники послідовно уникали дослідження воєн своєї країни, пов’язаних з імперськими завоюваннями та долею підкорених народів у численних колоніях Москви, уникали називати свою країну імперією і прагнули заперечувати існування у неї колоній.
● У радянський і пострадянський періоди пропаганда Кремля майстерно представляла Росію в ролі єдиного лідера антиколоніальної боротьби, постколоніального світу і, в даний час, Глобального Півдня. Держава з населенням 140 мільйонів позиціонує себе як єдиного представника 7 мільярдів жителів Глобального Півдня, яких Москва протиставляє “гнилому Заходу” і його “золотому мільярду”.