Богохранимий град

Богохранимий град. Використання цієї, візантійської за своїми походженням, формули щодо Києва було започатковано в ще староруській літературній традиції, безпосереднім поштовхом стало грандіозне будівництво міста Ярославом Мудрим в 30-х рр. XI ст. Як сповіщає “Повість минулих літ” під 1037 р., “заложи Ярославъ город великий, у него же града суть Златая врата; заложи же и церковь святая Софья, митрополью, и посемь церковь на Золотых воротъх святыя Богородица благовещенье, посемь святого Георгия монастырь и святая Ирины”.

У політичній теології християнського середньовіччя ідея міського улаштування була невід’ємною частиною побудови Християнського Царства. Місто уявлялось подобою, імітацією Раю/Града Небесного і в силу цього – провіщенням вічного Града. Відтак зведені Ярославом кам’яні будівлі відтворювали міфологему Вічного міста, який убачався в образах священних міст, що свого часу пережили долю центрів всесвітньої святості.

Головна брама, що вінчала потужні оборонні споруди збудованого Ярославом міста, – Золоті ворота Києва – окрім свого прямого функціонального призначення була зримим символом царственного граду – столиці новонародженої християнської держави. У біблійній символіці брама означувала кордони між двома світами – знаним і незнаним, світлим і темним, землею і раєм, добрим і злим, sacrum і profanum. В політико-ідеологічних уявленнях того часу Золоті Ворота розглядалися як брама до всього християнського царства і в суспільно-політичній практиці стали невід’ємною частиною політичного ритуалу утвердження великих київських князів у своїх верховних правах.

Міфологема про Золоті Ворота символізує, таким чином, й переміщення всього християнського царства. Характерною у цьому відношенні була церковно-політична боротьба за київську ідеологічну спадщину, яку в 60-х рр. XII ст. розгорнув суздальський князь Андрій Боголюбський. Часи його правління ознаменувалися переміщенням на північний схід багатьох святинь, які визначали досі славу Києва і Київщини як Святої Землі (зокрема, найбільш відомим фактом, є вивезення ікони Священної Божої Матері з Вишгороду). Боголюбський домагався створення у своїх володіннях окремої митрополії і розгорнув у Ростово-Суздальській землі широкомасштабне церковне будівництво, засадничою ідеєю якого було протиставлення Києву і Вишгороду. Зокрема, була відтворена точна копія київських Золотих Воріт – таке “переміщення” їх до Владимира в уяві сучасників, на думку князя, повинно було символізувати “переміщення” і всього християнського царства.

Церква Богородиці Благовіщення на Золотих Воротах освячувала сакральний простір Міста. Вона була своєрідним прологоменом до головного храму Києва і всієї Русі – святої Софії. Будучи сакральним центром “свого” простору, цей священний храм в універсальному християнському світосприйнятті розглядався як місце сходження на небо, й був, у ширшій перспективі, відзеркаленням ідеального граду – Небесного Єрусалиму.

Християнство пов’язало образ Софії з ідеалом соборності, централізованої сакральної держави, богохранимого царства. Ця ідея ясно висловлена грецьким написом в апсиді Софії Київської, запозиченої з другої Книги Псалмів:

     “…місто Боже,
     найсвятіше із місць пробування
     Всевишнього.
     Бог серед нього, – нехай не
     хитається,
     Бог поможе йому, коли ранок
     настане”
 
Протограф