Сучасна Росія прагне легітимізувати свою загарбницьку політику терміном “геополітика”: Путін неодноразово наголошував, що світ зобов’язаний зважати на стратегічні інтереси Москви. Це не просто особиста позиція диктатора, а фундаментальний курс Кремля, де імперські амбіції традиційно ґрунтуються на крові та ідеологічних міфах.

Ключова маніпуляція криється в самому понятті “країна Росія”. Нема такої країни – існують Сибір, Якутія, Хакасія чи Удмуртія, проте Кремль свідомо підміняє географію державністю. Історична правда незручна для влади, адже до XVIII століття назви “Росія” не було на жодній карті – тоді світ знав Московію, Україну чи Перм. Після розпаду імперської структури минулого сторіччя Кремль намагається видати Чукотку чи Бурятію за невід’ємні частини РФ, просто чіпляючи старі вивіски на колонізовані території.

Росіяни – типова нація колонізаторів. Ще наприкінці XIX століття вони хизувалися мільйонними переселеннями до Азії, порівнюючи свій наступ із європейською експансією в Америці. Тоді це вважалося нормою, а критика імперського шовінізму лунала навіть із вуст соціалістів. Проте згодом риторика змінилася. Якщо до 1930-х років ідеї “Великої Русі” таврували як ворожі, то під час Другої світової війни радянська влада остаточно зробила ставку на імперське відродження. Комуністичний режим фактично реанімував старі колоніальні методи, які Кремль активно експлуатує і сьогодні.

Російська колоніальна експансія чітко простежується в топонімах півдня України. Термін “Новоросія” – це типове імперське найменування, аналогічне до Нової Зеландії чи Нового Амстердама. Такі назви впроваджували навмисно, аби витіснити автентичну пам’ять про Запорожжя чи Сіверщину. “Грецький стиль” у назвах міст, як-от Маріуполь чи Севастополь, з’явився лише завдяки особистому захопленню Катерини II античністю. Щойно ця мода в Європі згасла, подібні найменування перестали з’являтися на інших колонізованих теренах – у Казахстані чи на Далекому Сході.

Психологія російської колонізації докорінно відрізняється від західної. Якщо європейські метрополії були відділені від колоній океаном, то Росія через територіальну близькість почала маркувати загарбані землі – від Чукотки до Аляски – як “споконвічно російські”. При цьому саме самодержавство свого часу чесно називало їх “володіннями імперії”. На відміну від британців, які чітко розрізняли Англію та Шотландію, російська ідеологія демонструє викривлене сприйняття простору. Вона привласнює Поволжя, Карелію чи Дон, відмовляючи місцевим народам у праві на власну ідентичність.

Суттєва відмінність криється і в суспільній структурі. Якщо освоєння Америки було справою громад, то експансія в Сибір чи Україну відбувалася виключно як державне розширення імперії. Відсутність природного океанічного бар’єра між Москвою та її володіннями перешкоджала появі нових націй за американським зразком, проте не зупинила цей процес остаточно. Наприклад, ідеї сибірської автономії активно розвивалися ще з середини XIX століття. Ба більше, влітку 1917 року цей регіон, де автохтони та колоністи спільно формували нову політичну спільноту, проголосив самостійність навіть раніше за Україну.

Ці історичні розбіжності даються взнаки й сьогодні. Колишні великі держави, як-от Британія чи Франція, не плекають комплексів меншовартості й не прагнуть реваншу під гаслом “вставання з колін”. Нідерланди не оголошують Мангеттен “сакральною територією”, а Лондон визнає шотландців окремим народом. Натомість сучасна Росія залишається одержимою загарбаннями, адже сама концепція “Росії” нерозривно пов’язана з імперським статусом, заради якого Московія колись і змінила назву.

Проблема полягає в цивілізаційному запізненні. Російська свідомість застрягла в реаліях позаминулого століття, коли монархія відгороджувалася від демократичних ідей Європи. Навіть німецький марксизм там перетворили на специфічну імперську релігію, яку самі автори вчення навряд чи впізнали б. Попри доступ до технологій, мислення агресора залишається архаїчним. Це лише доводить: наявність комп’ютера чи ядерної зброї не перетворює дикуна на прогресивну особистість, а лише підкреслює його небезпечну обмеженість.