Сучасна теологія вже давно відмовилася від образу антропоморфного сивобородого старця. Сьогодні релігійна думка трактує Бога як фундаментальну ідею, першопричину всього сущого та творця свідомого життя, наділеного свободою волі. Спрощено кажучи, сама здатність світу бути пізнаним – можливість описати складні природні явища лаконічними формулами – свідчить про існування інтелектуального задуму. Кожен науковець фактично спирається на переконання, що Всесвіт сповнений гармонії, яку можна виразити мовою математики. Було б дивно, якби дослідник сприймав реальність як хаотичне й абсурдне нагромадження випадковостей, адже тоді сама наука втратила б сенс і стала неможливою. Пошук істини тримається на вірі в порядок.

Звісно, виникає спокуса припустити, що природа самодостатня і не потребує зовнішнього архітектора. Теорія вічного космосу, де зірки та атоми перебувають у нескінченному циклі перетворень, видається логічною альтернативою, що нібито заперечує потребу в попередньому плануванні чи втручанні Творця. Виглядає так, що термін “Творець” легко замінюється поняттям природної закономірності, її логічності чи навіть доцільності. Однак із останнім терміном варто бути обережним. Адже наявність мети передбачає певний образ майбутнього, якого ще не існує фізично. Де саме зберігається ця ціль? Будь-яка мета – це план, а план є суто ідейною конструкцією. Тому за своїм змістом таке твердження цілком тотожне визнанню існування Вищого Розуму.

Можна подумати, яка різниця для науки – визнавати Вищий Розум чи ні? Відповідь криється в емоціях: концепція Розумного Дизайнера дарує науковцю відчуття глибокої радості. Без цієї щирої емоції неможливе живе натхнення, а отже – і справжні відкриття. Це почуття народжується від усвідомлення своєї причетності до розгадки великого Замислу. Справжня творчість ніколи не буває сухою чи байдужою; вона завжди має яскраве емоційне забарвлення. Яскравий приклад – легендарний вигук “Еврика!”, з яким Архімед після свого відкриття вибіг на вулицю просто з ванни. Це і є чистий прояв емоційного тріумфу. Існують також сфери науки, де людина сама бере на себе роль творця, створюючи абсолютно нові світи та складні системи. У такі моменти науковець ніби стає асистентом самого Деміурга.