Наука не потребує наявності гіпотези про Творця. Гіпотеза – це лише припущення, що потребує доведення, і досвідчений теолог тут не сперечатиметься, а навпаки – підтвердить цю думку. Вам даровано, скаже він, свободу волі, цей світ і здатність осягати його власним розумом. Тож дійте на славу Творця – досліджуйте Його задум у міру своїх сил та здібностей.

Свого часу видатний середньовічний мислитель Фома Аквінський сформулював “п’ять шляхів” доведення буття Бога. Вони ґрунтувалися на спостереженні за фізичним світом і через логічний аналіз вказували на існування Першопричини. Отже, методи богослова були щонайменше спорідненими з науковим підходом.

Іммануїл Кант спростував ці тези богослова. Його критика була спрямована не проти самої ідеї Бога, а проти спроб теоретично довести те, що лежить поза межами людського досвіду. Кант переконливо показав: щойно розум намагається сягнути поза ці межі, він потрапляє в пастку антиномій – ситуацій, де протилежні твердження видаються однаково логічними.

Якщо Аквінський шукав Бога в зовнішньому космосі, то Кант знайшов Його всередині людини – у голосі совісті та моральному законі. Для німецького філософа віра була “необхідним постулатом”. Ми не здатні раціонально довести існування Бога, проте мусимо діяти так, ніби Він є, – інакше сама мораль втратить сенс.

Цей етичний постулат Канта має просту суть: суспільства, позбавлені релігійної основи, занурюються у хаос злочинів, самознищуються і зрештою зникають. Ті ж, що спираються на віру, – виживають. Оскільки критерієм істини є практика, а те, що відбувається з суспільством, – це соціальна практика, ми отримуємо шуканий доказ буття Божого.