Тридцять років тому Семюел Гантінгтон у праці “Зіткнення цивілізацій” обґрунтував тезу про те, що майбутні конфлікти точитимуться вздовж культурно-релігійних розломів. Проте нинішня війна в Україні доводить: ця концепція потребує докорінного переосмислення. Замість очікуваної єдності “православно-слов’янської цивілізації” ми спостерігаємо нездоланну прірву. Україну ціннісно підтримує демократичний Захід, тоді як Росія формує альянси з ісламським Іраном та конфуціанським Китаєм. Це свідчить, що сучасний світ структурується не за етнічними ознаками, а за типом засадничого світогляду, який і зумовлює природу політичного режиму.

Головна лінія розлому пролягає між антропоцентричним світом демократій, де людина є суб’єктом і найвищою цінністю, та ідеоцентричним простором автократій, де індивід – лише ресурс для виживання держави. Саме інтелектуальна свобода вільного світу забезпечує йому ту технологічну та економічну перевагу, якої неможливо досягти в умовах диктатури. Тоталітарні режими гуртуються не через культурну спорідненість, а через спільний інстинкт самозбереження. Їхні лідери, усвідомлюючи неминучість системного відставання, створюють “союзи виживання”, де страх перед демократизацією важить більше за релігійні чи історичні розбіжності.

Ми є свідками переходу від цивілізаційних суперечок до глобальної битви систем. Це не конфлікт Сходу із Заходом, а екзистенційне протистояння світу, заснованого на інноваціях та правах людини, і ресентименту диктатур, що намагаються компенсувати власну неконкурентоспроможність грубою силою. Сучасна геополітика – це боротьба за те, який саме погляд на людину та межі її свободи визначатиме майбутнє людства.