Академік РАН Юрій Пивоваров якось зауважив: “Подібно до валюти, ідеологія є життєздатною лише тоді, коли має відповідне забезпечення”. Ця метафора застосовна і до пропаганди. Вона завжди апелює до чуттєво-психічного світу, і для того, щоб бути ефективною, повинна вступати в резонанс із суспільними настроями. Саме ці настрої та глибокі внутрішні запити людей і є її забезпеченням.

Тому поширена теза про надзвичайну ефективність кремлівської пропаганди означає лише одне: автори пропагандистських тез досконало вивчили запити аудиторії, її “свідомо-підсвідомі” бажання. Відтак звичка звинувачувати в усьому лише пропаганду, мовляв, “люди хороші, їм просто забили баки”, є спрощенням реальності.

Пропаганда – це не лише інструмент формування суспільної думки чи маніпуляції нею. Значною мірою вона є дзеркальним відображенням настроїв самої аудиторії. Формуючи свої тези, пропагандисти ретельно досліджують, чого від них підсвідомо чекають ті, на кого ця пропаганда спрямована. Наявність альтернативних точок зору могла б дещо змінити ситуацію, проте лише трохи – адже корінь проблеми лежить значно глибше за інформаційну ізоляцію. Коли переконання стають догматичними, суха логіка та пошук фактів втрачають свою силу: можливість знайти альтернативну інформацію не є вагомим аргументом, якщо йдеться про переконання та віру.