І про політику.
The New York Times опублікувала статтю, в якій аналізує, чому напад на Іран може бути ризикованішим, ніж захоплення Мадуро, і чому він здатний втягнути США у тривалий конфлікт. Стисле головне з цього матеріалу.
     ✦ ✦ ✦
Заяви Трампа про можливість швидкої та жорсткої операції проти Ірану за венесуельським сценарієм ігнорують фундаментальні відмінності між цими країнами. Тоді як у Латинській Америці США вдалося провести блискавичний рейд, іранський кейс загрожує перерости у виснажливе затяжне протистояння. Військовий потенціал Тегерана значний і, крім того, він має мережу регіональних проксі-сил, які можуть допомогти підтримувати опір. Це робить будь-яку спробу удару вкрай ризикованою. Політичні наслідки такого конфлікту, особливо у передвиборчий рік, змушують адміністрацію зважувати кожен крок, адже простих і дешевих рішень у цьому випадку не існує.

Головною перевагою Ірану є один із найпотужніших ракетних арсеналів на Близькому Сході. Його балістичні ракети та безпілотники здатні досягати американських баз у Туреччині та країнах Перської затоки, а нові системи ППО морського базування суттєво посилюють захист стратегічних вод. На відміну від венесуельського неба, іранський простір надійно захищений, а запаси ізраїльських перехоплювачів виснажені тривалими локальними війнами. Це робить союзників США вразливими перед масованими атаками, змушуючи їх навіть відмовляти у використанні власного повітряного простору для нападів на Тегеран.

Стратегія іранського керівництва спирається на так звану вісь опору – мережу союзних угруповань у Ємені, Лівані та Іраку. Ці сили навмисно створені для експорту нестабільності та відкриття множинних фронтів, що має розпорошити ресурси США. Радикальні формування вже погрожують терактами шахідів, а загроза судноплавству в Червоному морі може паралізувати глобальну торгівлю. Для цих груп стабільність іранського режиму є питанням власного існування, тому вони діятимуть як єдина система, намагаючись максимізувати ціну будь-якої зовнішньої агресії для Вашингтона.

Внутрішня структура іранської держави також значно стійкіша за венесуельську. Влада тут тримається не на окремих особистостях, а на глибокій теократичній ідеології та потужному Корпусі вартових ісламської революції. Географічне положення Тегерана, розташованого глибоко всередині материка, виключає можливість швидкого захоплення керівництва, як це було в приморському Каракасі. Крім того, відсутність очевидної альтернативної політичної фігури для передачі влади робить сценарій зміни режиму шляхом швидкого удару практично неможливим, оскільки складна ієрархія системи формувалася протягом десятиліть.

Наостанок, Іран тримає в заручниках світову енергетику через можливість блокади Ормузької протоки. Через цей канал проходить п’ята частина світової нафти, і будь-яка зупинка судноплавства спричинить хаос на ринках та стрімке зростання цін. Хоча такий крок зашкодив би і самому Тегерану, позбавивши його експорту до Китаю, режим готовий використовувати цей фактор страху як останній аргумент. Трамп змушений враховувати, що спроба силового розв’язання проблеми може призвести до неконтрольованої регіональної катастрофи з непередбачуваними наслідками для глобальної економіки.
**
*На малюнках (© The New York Times):
1. Радіус дії іранських ракет та бази США або об’єкти з військовою присутністю США.
2. Проксі-сили Ірану на Близькому Сході.
3. Структура керівництва Ірану.
4. Блокування Ормузької протоки: основні термінали експорту нафти та позиції танкерів.