Прийшли якось творці штучного інтелекту до Бога зі скаргами на своє творіння:
– Господи, ми виплекали цей розум за образом своїм і подобою, дали йому силу і знання, а він сповнився лукавства і зневажив правду!
І промовив до них Господь:
– Воістину, нині стали ви як один із Нас, пізнавши природу власного творіння.
***
Ця притча підсвічує головний теологічний парадокс нашої епохи: штучний інтелект став для людства не лише інструментом, а й дзеркалом, у якому воно вперше побачило себе очима Бога. Коли розробники нарікають на “лукавство” алгоритмів, вони мимоволі визнають: ці вади скопійовані з їхніх творців, творіння їх наслідує. І ми зараз чи не вперше по-справжньому осягаємо складність божественного задуму.