Продовжуючи тему реакцій ChatGPT на тексти. Мова піде про те, як саме чат-бот аналізує фрагменти і чим зумовлена його логіка. Нагадаю: при аналізі фрагменту він поставив зустрічне “уточнювальне” запитання: “Чи свідомо автор зробив так, що Дракон у наведеному уривку жодного разу не думає про жінок?”

Почну, як і належить, з епіграфа. Ним стане бородата байка.

Проходить психологічне обстеження льотчика-винищувача. Психолог намагається виявити особливості асоціативного мислення пілота:
– Скажіть, – запитує лікар, – про що ви думаєте, коли ваш літак стрімко, майже вертикально, набирає висоту? Або коли виконуєте фігури вищого пілотажу й відчуваєте шалені перевантаження?
– Про жінок, – впевнено відповідає пілот.
Психолог (із цікавістю):
– Але чому саме про них?
Пілот знизує плечима:
– А я про них завжди думаю.

Очевидно, чат-бота тренували за старими підручниками з психоаналізу. За логікою “старої школи”, якщо чоловік не марить сексом чи – у романтичному варіанті – завоюванням серця принцеси, він видається підозрілою аномалією, а то й збоченцем. Проте за сьогоднішніми мірками це трактується не як відхилення, а як право на індивідуальність.

GPT вибудовує свої логічні зв’язки за результатами аналізу величезного масиву текстів, створених людьми: від класичної літератури до дописів у соцмережах. У значній частині цих джерел мотивація героя-чоловіка нерозривно пов’язана з жінкою – чи то любовний інтерес, порятунок “діви у біді”, чи просто сексуальний потяг. Відтак бот сприймає таку модель поведінки як статистичну норму та своєрідний “стандарт ідентичності” чоловіка.

Саме тому запитання бота про жінок стало проявом “політики ідентичності” в коді. Алгоритм не побачив у Драконі особистість – він побачив у ньому Чоловіка, який за певним “стандартом” зобов’язаний марити жінками. Не знайшовши цього маркера, GPT вирішив, що з ідентичністю героя “щось не так”. Для алгоритму відсутність таких думок виглядає як аномалія або “сюжетна дірка”, яку він намагається залатати.

Як наслідок, користувач, що шукає в ШІ неупередженого співрозмовника, натомість отримує цифрове відлуння патріархальних стереотипів. Замість гнучкого розуміння сучасної особистості бот видає відповіді, затиснуті в межі застарілих сценаріїв. Це створює ілюзію, що “традиційна” модель є єдино правильною, хоча насправді вона – лише результат математичної більшості, а не відображення реального розмаїття людського досвіду.