Буквально вчора шановна пані Kateryna опублікувала допис, у якому звинуватила свій ChatGPT у сексизмі. Підставою стало те, що під час аналізу фрагмента її тексту бот запитав: “Чи свідомо ти зробила так, що Дракон у першій сцені ніде не думає про жінок?”. Це запитання, як і сама реакція пані Катерини на нього, спонукали мене до певних роздумів.

Для психоаналітика першої половини XX століття чоловік із низьким рівнем сексуального потягу був “пацієнтом із прихованою істерією чи неврозом”. Вважалося, що він потребує якщо не лікування, то бодай профілактичної терапії. Такий підхід ґрунтувався на концепції Зигмунда Фройда, який вбачав першоджерело будь-якої людської активності виключно в лібідо.

Сучасні ж психоаналітики характеризують таких чоловіків як “осіб з індивідуальною конфігурацією бажання” та ставлять питання ставлять інакше: не “Чому він не хоче?”, а “Чи щасливий він у цьому стані?”. Те, що сто років тому вважали діагнозом – неврозом через брак “чоловічого” пориву, – нині визнають правом на індивідуальність.

Проте тут виникає логічна пастка. Хоча стать є невіддільним складником індивідуальності, саме вона стає підґрунтям для сексизму – упередженого ставлення чи дискримінації. Стверджуючи, що стать є визначальною характеристикою особистості (зокрема через постулювання специфічних “жіночих” чи “чоловічих” типів мислення), ми мимоволі повертаємося до сексистських установок.

Теза про те, що “жінка має думати як жінка”, а “чоловік – як чоловік”, позбавляє їх права бути насамперед людьми. Розгляд особистості виключно як “гендерної одиниці” і є корінням сексизму. Наприклад, твердження “Ти (жінка) існуєш у свідомості чоловіка завжди, навіть коли він зайнятий справою” об’єктивує жінку, зводячи її до ролі фонового додатка.

З іншого боку, коли особистість чоловіка зводять до рівня примітивного біологічного драйвера, керованого лише гормонами, а жінку малюють як єдину причину його активності – це також прояв сексизму, який часто ігнорують. У такому разі захисту потребує вже право чоловіка бути людиною, а не просто “самцем” із наперед визначеними алгоритмами поведінки.

Отже, ми спостерігаємо парадоксальну трансформацію: те, що спочатку задумувалось як інструмент захисту гідності вразливих груп, сьогодні дедалі частіше стає джерелом того самого сексизму, який мало на меті подолати.
***
Щодо надзвичайно цікавого питання, чому ChatGPT взагалі так відредагував на текст Катерини, – то про це окремо. А то вийде занадто багато літер, і ніхто не читатиме. 🙂 🙁