Українгліш

Українгліш – цікаве явище, а в певних середовищах – ціла культура, де англійські слова адаптуються до української граматики або використовуються як професійний сленг. Багато з них уже міцно вкорінилися, а деякі навіть стали частиною повсякденної мови українців.

До останніх можна віднести такі слова, як комфорт, стрес, фейк, селфі, кешбек. Окрему групу становлять дієслова, де англійський корінь отримує українське “обличчя” (префікси, суфікси, закінчення): шопитись, фіксити, скролити, захейтити. Є й низка слів, що звучать майже як питомо українські, але мають англійське походження: рандомний, стрімити.

Чимало існує гібридів на кшталт “підхейчувати”, “перечекати” (від check – перевірити) чи “розшарити”. Тут ми додаємо англійським словам суто українські відтінки значень, що демонструє неймовірну пластичність нашої граматики.

Окремим пластом є граматичні конструкції та кальки, коли ми вживаємо українські слова, але будуємо речення за логікою англійської мови:
  • ”Я маю це зробити” – замість “мені треба це зробити”;
  • ”Прийняти душ” – замість традиційних “помитися” або “сходити в душ” (калька з take a shower);
  • Конструкції з “як” та “так само як” (запозичення моделі as… as): “так швидко, як можливо” замість “якнайшвидше”; “так довго, як…” замість “доки/поки”; “так само високий, як…” замість “заввишки з…”.
Навіть слово “озвучити”(питання чи ідею) нерідко є калькою з to voice – українською доречніше сказати “висловити думку” або “порушити питання”.

Інколи англійська граматика буквально “ламає” українські відмінки або прийменники, і тоді виникають мовні покручі. Часто ми кажемо:
  • ”Питання до…” (від question to), хоча правильно – “питання щодо…”;
  • ”Працювати по…” (від work on) – замість “працювати над проєктом” нерідко вживают “працювати по проєкту”.
Також спостерігаємо зловживання формою “Дякую за…” (під впливом thanks for): хоч ця конструкція і правильна, в англізованому мовленні вона витісняє всі інші варіанти подяки.

Буває, що в деяких випадках виникають омоніми – слова що однакові за написанням, але мають різне значення:
  • Гости́ти (від “ghosting “) та питомо українське гόстити;
  • Че́кати чи перече́кати (від “check”) та українські чека́ти та перечека́ти.
Розрізнити їх можна лише за наголосом – він майже завжди падає на корінь – і, звісно, за контекстом.

Ну і чи найвищий рівень українглішу, коли помилка не в словах, а в самій логіці побудови фрази. Перш за все кальки сталих виразів – фрази звучать звично, але вони є дослівним перекладом англійських ідіом:
  • ”Тримати око на…” – замість “наглядати” або “стежити за чимось”;
  • ”Дай мені знати” – настільки в’їлося, що майже витіснило “повідом мені”.
Сюди ж можна віднести і “мати” (I have – я маю) замість безособових форм:
  • ”Я маю декілька хвилин” – природніше: “у мене є кілька хвилин”;
  • ”Я маю надію” – замість “сподіваюся”;
  • ”Ми маємо проблему” – замість “у нас виникла проблема”.

Взаємини при зустрічі англійської логіки з особливостями національного стилю інколи призводять до народження лінгвістичних мутантів, де українгліш, буває, звучить досить кумедно:
  • ”Запилососити інфу” –дуже швидко і жадібно збирати дані.
  • ”Відфутболити таску”– класика офісного життя, коли завдання перекидають на іншого.
  • ”Треба пофіксати карму” – коли накосячив і намагаєшся вибачитися перед всесвітом.
  • ”Задизай розкладку продуктів у холодосі” – коли навіть розставляння кефіру в холодильнику вимагає навичок дизайнера.