Не варто ототожнювати поняття “ум” та “розум”.

Ум – це мисляча інстанція у найширшому сенсі: він охоплює творчість, парадоксальність, гру з абсурдом, народження “божевільних” ідей, самопізнання та проникливе розуміння іншого. Натомість розум має вужче значення – це раціональне, критичне мислення, що оперує узагальненнями. Якщо розум не терпить суперечностей і прагне позбутися їх у своєму полі, то ум, навпаки, шукає парадокси й плекає їх, граючи ними. Ум товаришує з емпатією, смаком та іронією, тоді як розум залишається відстороненим. Ум осягає цінність і навіть сакральність індивідуального; розуму ж важить лише загальне, а одиничне він сприймає лише як матеріал для узагальнень. Саме тому для розуміння близької людини потрібен ум – тоді як розум із його жагою до типізації може лише зашкодити.

Це розмежування сягає корінням у середньовічні суперечки про природу Бога та буття. Саме тут беруть початок ідеї тих мислителів Нового часу, які виступали проти панування сухого раціоналізму.

Наука, як і раціональне мислення загалом, зовні постає виключно справою розуму. До індивідуального їй немає діла – вона ретельно відгороджується від нього вимогами універсальності спостережень і теорій. Проте розумом наука не обмежується: таємниця творчості, муки творчості – речі глибоко особисті й інтимні, про них ніколи не пишуть у наукових статтях.