Сутність нашого часу в тому, що сучасне людство залишилося без еліти. Мова, звісно, не про “еліту за посадами”, а про еліту за покликанням. Про тих, хто, по-перше, має заслуговувати на суспільну довіру, а отже – ніколи не брехати (принаймні привселюдно та явно), і по-друге – власним прикладом утверджувати високі стандарти соціальної поведінки. Інакше кажучи, йдеться про аристократію в широкому сенсі – про тих, кого давні літописи іменували “ліпшими” або “в’ящими”. І хто нині, як з’ясувалося, виявився або гіршим за інших, або – що ще сумніше – “таким, як усі”, тобто ніяким…

Соціальну етику доби класичного феодалізму, як неважко збагнути, задавали й підтримували самі феодали. Та якщо вони й були готові, обстоюючи власну родову та особисту честь, беззастережно служити Всевишньому (яскравий приклад – історія лицарських орденів), то жодному зі смертних такої апріорної шани вони виявляти не збиралися. Їхня вірність належала не королям чи сюзеренам як персонам, а лише добровільно взятим на себе зобов’язанням перед ними. І тривала вона лише доти, доки старші партнери, своєю чергою, лишалися вірними власним клятвам. У протилежному разі договір міг бути розірваний в односторонньому порядку.

Сьогодні серед “мас” стрімко розвинувся глобальний політичний конформізм. “Циклічна” логіка виглядає приблизно так: «Якщо “вони”, правителі, забезпечили “нам”, обивателям, максимум комфорту – значить, вони мають рацію, бо щастя – це насамперед матеріальний добробут, чи не так? А оскільки вони мають рацію, то вони праві завжди. Бо якби вони в чомусь помилялися, їх слід було б скидати – але навіщо, якщо вони забезпечили нам максимум комфорту? Адже якщо забезпечили нам…“» – і далі по колу.

У результаті центральна категорія ліберальної ідеології – свобода – етично спорожніла й знецінилася, оскільки за таких обставин не передбачає жодного позитивного імперативу. Хіба що вважати таким тавтологічний припис боротися за свободу заради… самої свободи! Але навіщо потрібна свобода і чим заповнювати поведінковий вакуум, що миттєво утворюється? Деградація еліти в поєднанні з конформізмом суспільства в цілому робить ліберальну доктрину неспроможною дати відповідь на це запитання, залишаючи людину наодинці з її грубими біологічними потягами та виснажливими неврозними рефлексіями.