За виникненням цивілізаційного ядра неминуче слідує його зовнішнє розширення та поглинання сусідніх територій. Зауважено, що чи не найголовнішу роль у цьому процесі відіграє нещодавно окультурена периферія. Так би мовити, неофіти.

Еллінізм ойкуменою рознесли не блискучі Афіни, а щойно огречена Македонія. Найвищого розквіту антична цивілізація досягла не в Елладі, а в цілком варварському Римі. Блискучу ісламську андалузьку цивілізацію створили не вихідці з Багдада, Дамаска чи Каїра, а дикі бербери, підхоплені переможним арабським маршем північною Африкою. Найвеличнішу західну цивілізацію створила Америка – країна колоністів. Ізраїль був заснований революційним сіонізмом із межі осілості – далекої периферії європейського єврейства. Південнокитайська філософія завоювала світ у формі японського дзену.

Вочевидь, неофітам властивий особливий ентузіазм, який і стає рушієм експансії – вони виявляють більше енергії та радикалізму, ніж “патріархи” цивілізації, оскільки не обтяжені традиціями та прагнуть довести свою належність до нового світу.