Росія нарощує удари по системах життєзабезпечення, цілячи у фундамент піраміди потреб, намагаючись перевести реакції українців на фізіологічний рівень і максимально відключити соціальні надбудови. Мета – активувати інстинкт виживання: не спільного, а егоїстичного – за рахунок слабших чи менш стійких.

Від самого початку росіяни демонструють повне нерозуміння суті та властивостей української соціальної тканини. Їм не спадає на думку, що вони мають справу не з сумою окремих осіб, хай і з відмінною мовою, але, на їхнє переконання, мало не однаковим з ними менталітетом, а з нацією – чи не найголовнішим інститутом на планеті. З сутністю, яка може не до кінця усвідомлювати сама себе, але в критичний момент твердіє.

Ще за часів Мазепи у понятійному апараті московитів таке поняття як “нація” було відсутнє – слово існувало, але для них воно означало лише державну приналежність. Навіть коли згодом це слово в Росії змінило своє значення, сутність його нового семантичного наповнення вони так і не збагнули.

Росіяни воюють з тим, чого не розуміють, хоча були впевнені в протилежному. І саме це спричиняє їхню нинішню розгубленість.