В енциклопедіях геніальність визначають як найвищий ступінь творчого потенціалу, результати якого визнані суспільством. Якщо талант може блискуче реалізовувати вже існуючі форми, то геній створює революційні інтелектуальні здобутки та унікальні шедеври, пропонуючи світу принципово нові способи бачення. При цьому підкреслюється один принциповий момент: окрім вроджених здібностей суттєву роль відіграють наявність середовища, мотивація та особистісна зрілість.

Наполеона традиційно зараховують до геніїв. Під час вигнання на острові Святої Єлени він вів розлогі бесіди про політику, історію та філософію, які його секретар Лас Каз ретельно занотовував у своєму щоденнику.

Наполеон проникливо зауважував: як великий державний діяч і полководець він міг відбутися лише у свою епоху. Ні раніше, за часів абсолютизму, ні пізніше, в епоху Реставрації, він не зміг би повноцінно реалізувати свої таланти. Інакше кажучи, в інший час він просто не став би генієм.

У своїх міркуваннях імператор наполягав, що саме він створив унікальний режим – плебісцитарну монархію, в якій на відміну від класичної монархії (“влада від Бога”) джерелом легітимності, до якого апелює монарх, є “воля народу”. Він не сприймав повернення старих династій як реставрацію минулого порядку, а бачив у цьому лише етап боротьби за новий політичний устрій Європи, де його власна місія – бути реформатором та носієм ідеї оновленої влади.