При побіжному погляді на виступ Зеленського у Давосі кидається у вічі різка зміна тональності сказаного у порівнянні з попередньою риторикою. Можна припустити, що це є наслідком кадрових змін у керівництві Офісу Президента.

Якщо раніше офіційний Київ дотримувався етикету вдячності – “дякуємо за те, що є; розуміємо ваші обмеження; входимо у ваше становище” – і старанно підігрував Заходу, називаючи надану допомогу адекватною масштабам війни, то нині цей дипломатичний реверанс відкинуто. На зміну йому прийшов експансивний напір. Речі нарешті почали називати їхніми справжніми іменами: гроші, страх, імітація діяльності та панічне небажання європейських еліт покидати свою зону комфорту. Та затишна для Європи версія реальності, де обсяги підтримки вважалися “достатніми”, а зволікання – “об’єктивними”, більше українською стороною не підтверджується.

Фактично, ми спостерігаємо спробу докорінно змінити правила гри, побудовані на негласній угоді про взаємне лицемірство. Україна відмовилася від ролі ввічливого прохача, і тепер м’яч на стороні Європи.

Залишається лише спостерігати, якими будуть наслідки такої кардинальної зміни – не просто тактичного прийому, а цілої стратегії державної поведінки.