Словниковий запас будь-якої мови – це завжди такий собі “коктейль” із власних слів та запозичень. Жодній мові у світі не вдалося законсервуватися й уникнути впливу сусідів. Але бувають випадки коли іноземні слова настільки господарюють у мові, що їх стає вдвічі більше ніж рідних. Запозичення примудряються просочитися навіть у базову лексику, яка зазвичай найбільш стійка до проникнення іншомовних слів.

У Європі справжній чемпіон у цій справі – англійська. З усіх германських мов її вирізняють як найбільш пересичену запозиченнями. З-поміж 10-ти тис. найуживаніших англійських слів лише третина є питомою германською лексикою. Натомість понад 50% – це “імігранти” з французької та латини. А решта – строкатий набір із кельтських, скандинавських та давньогрецьких слів.

Тож не буде перебільшенням сказати, що фонетично та граматично англійська мова лишилася германською, за лексичним же складом стала переважно романською.

Чому так сталося? А все почалося з великої історичної драми 1066 року. Коли нормандський герцог Вільгельм Завойовник прибув до Британії, він привіз із собою не лише військо, а й французьку мову. Наступні триста років склалася парадоксальна ситуація: знать розмовляла вишуканою французькою, тоді як прості селяни продовжували триматися своєї германської говірки.

Саме з тих часів залишилася курйозна байка про тварин та їжу. Поки корова чи свиня паслися на полі, їх називали германськими словами (cow, pig), бо доглядали їх бідні англійці. Але щойно м’ясо потрапляло на стіл лорда у вигляді страви – воно миттєво ставало французьким (beef, pork).