Цей пост є моєю реакцією (своєрідним коментарем) на пост шановного Ойген під назвою Свобода неучасті.

Кілька років тому потрапила мені до рук (це такий архаїчний зворот мови: буквально – знайшов у Мережі) праця Михайла Драгоманова “Старі хартії вільності: історичні нариси”.

Жанр книжки можна охарактеризувати як політологія, і в ній є фрагмент, де автор говорить (викладення сучасною мовою з сучасною орфографією):

❞У македонський період грецька думка намагалася стати на позитивнішу точку при обговоренні питань державних форм, на точку відносно історичну, яка одна тільки і може бути визнана як політична. Цей намір видно в Політиці Аристотеля та в VI книзі історичної праці Полібія. Але Аристотель, власне, ухилився від суджень про політичний ідеал, а дав переважно класифікацію відомих йому державних форм, поділивши їх на три правильні: царство (βασιλεία), аристократія та політія (πολιτεία, поміркована демократія) та три неправильні: тиранія, олігархія та демократія. І якщо в новій Європі Політику Аристотеля вважали джерелом ліберально-демократичних думок, то скоріше через звід історично-політичного матеріалу, ніж через свої думки.

Полібій, власне, розклав шість Арістотелевих статичних видів уряду в динамічному, історичному порядку, показавши, як царство (яке Полібій вважав спочатку виборним, а далі спадкоємним) переходить у тиранію, як утиски тиранії викликають аристократичний переворот, як аристократія переходить в олігархію, як ця остання викликає демократію, що потім переходить в охлократію (панування юрби, черні), і вона врешті-решт дає привід для появи знову пана та монарха (δεσπότης χαί μόναρχος). Такий, каже Полібій, кругообіг урядів, природний характер, відповідно до якого вони змінюються і знову повертаються до вихідного уряду❝.

Під час вчитування в цей текст я звернув увагу на одну закономірність – чергування “правильних” і “неправильних” форм державного устрою.

Царство (“правильна” форма державного устрою за Аристотелем), динамічно (за Полібієм) змінюється тиранією (“неправильною” формою за Аристотелем). Потім йде “правильна” форма аристократія, змінювана “неправильною” олігархією. “Правильна” демократія (очевидно мається на увазі “поміркована демократія” – аристотелівська політія), що приходить їй на зміну, своєю чергою, змінюється “неправильною демократією” – охлократією.

Які характерні прояви охлократії? У різні історичні епохи вони, очевидно, проявлялися по-різному. У наш освічений і гуманний вік це, мабуть, загальне (позбавлене будь-яких – станових, освітніх, матеріальних… – цензових обмежень) виборче право. Яке неминуче призводить до появи такого явища, як популізм – коли “політики” для того, щоб потрапити у “владу” й утриматися там, змушені підлаштовуватися під настрої “натовпу”, слідувати цим настроям.