“О сколько нам открытий чудных готовят просвещенья дух”, писав колись відомий російський поет. Але мабуть знаючи свій народ (а може просто орієнтуючись на себе) в іншому місці самокритично зауважив: “Мы ленивы и нелюбопытны”.

Згадалося мені це у зв’язку з тим, що деякий час тому в одній соцмережі у мене “трапилася дискусія” з одним з росіян з дрібного в цілому питання – щодо віку однієї бюрократичної структури під назвою Московська патріархія (відома також під самоназвою Російська православна церква). Позиція опонента була зрозумілою і нітрохи мене не здивувала – він виходив із усталених штампів, поданих під православно-самодержавним соусом – тисячолітня історія, Москва спадкоємиця Візантії, Третій Рим і таке інше. Дивним виявилося інше – не те що “збити” його з цієї позиції, а навіть породити якісь сумніви, просто замислитися щодо усталеного стереотипу, на вигляд правдоподібного, але хибного в деталях, виявилося неможливим. Ніякі аргументи, що викладена ним історія не проходить елементарну перевірку по факт-чекінгу (причому самі факти є більш ніж загальнодоступними) не діяли.

   Отже, позиція, заснована на штампі.

РПЦ, як помісна церква, утворилася у Х столітті шляхом заснування Київської та всієї Русі митрополії. Згодом через відомі події митрополича кафедра була перенесена у Володимир-на-Клязьмі, а потім до Москви, зі збереженням колишнього титулу. Після набуття автокефалії митрополит Київський став іменуватися митрополитом Московським, а митрополит Литовський став називатися Київським. Згодом Київська митрополія “вдарилася в унію”, але стараннями Московської патріархії наприкінці XVII століття її повернуто до “істинної” церкви.

   Що свідчать факти.

Московська митрополія утворилася в 1448 році шляхом виділення з Київської митрополії одностороннім явочним порядком, перервавши зв’язки з Константинопольською церквою. Протягом півтора століть церква, що відкололася від Київської митрополії, не мала канонічного статусу, була розкольницькою. При цьому сама Київська митрополія та її голова, митрополит Київський, нікуди не поділися, вони продовжили своє існування, зберігши свій канонічний статус. У 1458 р. цей статус було “модернізовано” – Литовська митрополія припинила своє існування (була включена до складу Київської), а Київський митрополит став іменуватися “Митрополит Київський, Галицький та всієї Русі”.

Ситуація у частині розкольницької Московської церкви змінилася 1589 року, коли було утворена канонічна Московська патріархія (що супроводжувалося, втім, неабиякими скандалами). Щодо Київської митрополії Константинопольського патріархату, то її єпископи в 1596 році підписали Берестейську унію і на межі XVI-XVII століть існувала лише одна, греко-католицька Київська митрополія. Нова православна Київська митрополія Константинопольського патріархату була утворена у 1620 р.

Однак наприкінці цього ж століття (у 1686-87 роках) православна Київська митрополія була підпорядкована Московській патріархії. Здійснено це методами, що позначаються сьогоднішніми термінами як рейдерство. І Константинопольські патріархи про це чудово пам’ятають і свою позицію неодноразово (і в наш час, зокрема) викладали більш ніж чітко: вони не визнають канонічності підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату. Більше того, приєднання Київської митрополії до Москви Вселенський патріарх Варфоломій прямо назвав “анексією”

І як у цій ситуації можна говорити про правонаступність РПЦ від Київської митрополії зразка Х ст.?