Сьогодні в Росії в статусі “канонічної” існує теза, що так зване “монголо-татарське іго” деформувало розвиток “Русі” (під якою в Росії розуміють в першу чергу себе) – відбулося “відхилення” від європейського напрямку розвитку. Але ось цікавий факт.

На початку (у першій половині, ближче до початку) XIX століття Російська академія наук тричі (!!!) оголошувала конкурс на наукову працю на тему, яка звучала приблизно так: “Який вплив мало монголо-татарське іго на розвиток Росії?” І тричі цей конкурс був визнаним таким, що не відбувся – у двох випадках надійшло лише по одній роботі (і обидва рази їх авторами були іноземці), науковий рівень яких був визнаний недостатнім, а на третій конкурс взагалі не було подано жодної роботи. Як на мене, то це свідчення того, що сама концепція “іга” є неспроможною – існує багато емоційних міркувань на цю тему, але коли справа доходить до сухого наукового аналізу, то виявляється, що й говорити нема про що.

Проблема, як мені здається, в тому, що сама концепція “іга” не є самодостатньою. Вона є похідною від іншої концепції – концепції “тисячолітньої Росії”, концепції “Москва – спадкоємиця Київської Русі”. Такий підхід тягне за собою висновок про якесь “переривання” природного розвитку, гальмування і “спотворення” його “ігом”.

Насправді ж ніякого переривання і гальмування не було. Був природний розвиток окремих земель величезної території, штучно зведеної істориками в поняття Київська Русь. Цей розвиток йшов різними шляхами, мав індивідуальний характер. Землі входили до складу різних державних утворень, і їхня політична культура формувалася як складова частина цих утворень.