“Етичний вектор” еволюції соціальних систем

Десь близько двох років тому Володимир Пастухов (досить відомий аналітик у “вузькому колі обмежених осіб”) у себе в Telegram на російському прикладі написав про “людину лісу” – тип, залишений за бортом еволюції, що спрямовується “етичним вектором”. Ось цими його роздумами хочу сьогодні поділитися.

Починає він зі згадки про статтю (досить скептично налаштовану щодо еволюційної теорії Дарвіна) радянського академіка Берга (що за радянських часів перебувала у “спецхрані”) про направлену еволюцію. Академік, добре володіючи математичним апаратом, доводив, що, якщо йти “методом тику”, тобто випадкового підбору корисних змін, то, щоб пройти шлях від Великого вибуху до людини мислячої, нашому Всесвіту необхідно на порядок більше часу, ніж він існує. З цього Берг робив висновок, що існує вектор еволюції, який робить відбір корисних властивостей більш осмисленим, не уточнюючи, втім, хто міг би цей вектор прокласти.

Зауваження Берга, мабуть, коректне і щодо соціальних систем – існує певний “етичний вектор”, вздовж якого вибудовувався відбір “корисних” і складних форм людської поведінки. Адже недарма еволюція людства, що тупцювала на місці сотні тисяч, якщо не мільйони, років, різко прискорилася з появою світових релігій. Все це, однак, не означає, що відкинуті в кювет історії “людські формати” зникли. Вони просто виявилися відсунуті на другий план цим “неприродним” відбором, що ґрунтується на новій етиці, але не здалися.

Пастухов вважає, що нинішній російський режим має майже невичерпний децивілізаційний мобілізаційний ресурс. Головним бенефіціаром режиму сьогодні стає “людина лісу” – тип, залишений за бортом еволюції, що спрямовується “етичним вектором”. Неконкурентоспроможний в умовах відбору, де правила диктують закони та інститути, він почувається як риба у воді там, де не діють жодні правила, крім стихії насильства. Всі ці люди за умов сталого розвитку цивілізації просто не мали шансів на щось більше, ніж бути її відстійною периферією. Тепер же в Росії вони змістилися в її центр і обживаються там як гуни на руїнах Риму. І коли ви бачите, як змінився антропологічний типаж в екранах російських телевізорів, це вам не здається. Новий неандерталець тепер править там бал. І не тільки там, він захоплює все нові і нові території: російську академію наук і російську спілку письменників, консерваторії та “Блакитні вогники” (хоч би що це означало). Це тепер його світ, він у ньому переможець, і тепер його без бою не віддасть.