Історична новизна та її сприйняття

Я вже згадував колись про психологічний феномен відомий під назвою mere-exposure effect (ефект знайомства з об’єктом), суть якого полягає в тому, що якщо ви хочете повідомити комусь щось нове для нього і переконати його прийняти цю новизну, то для вашого візаві це не повинно бути чимось абсолютно новим. Він повинен бути вже більш-менш знайомий з ним, і тоді не буде з порога сприймати його як єретичне.

Натрапив на фразу: “Російська імперія – продукт Києво-Могилянського колегіуму”. Незважаючи на всю її афористичність, вона досить точно відображає деякі аспекти перетворення Московії на Росію, перетворення Московської держави на Російську імперію. Але для багатьох, російських в першу чергу, читачів таке твердження є новим, а тому виглядає єрессю. Безумовно, “просунуті” росіяни можуть згадати деякі імена, Феофана Прокоповича, наприклад. Але і у них назвати його українцем язик не повернеться. У кращому випадку, в глибині душі нечітко розуміючи, що називати його росіянином ніби як і неправдою буде, назвуть “вітчизняним” діячем. Тобто використають евфемізм, щоб не називати прямо.

У цю канву неприйняття новизни певною мірою вписується і різка реакція на висловлену мною в одному з коментарів (на російському ресурсі) тезу про необхідність виведення української історії з російської тіні. За формою негативна реакція була аргументована банально-шаблонно – це буде пропаганда, а не історія! До завдань істориків, на думку опонента, входить “дізнаватися, що і як було в минулому”, а не виводити українську історію з російської тіні.

А по суті? По суті бажання дізнаватися, що і як було в минулому, мій опонент і не продемонстрував. Він уже “знає” що і як було, інформація про будь-яке інше знання для нього буде новою, “ефекту знайомства” з нею у нього немає. А тому навіть озвучення тези, що українська історія перебуває в тіні російської (невисловлене мною, але малося на увазі – з ідеологічних причин, в першу чергу) через неповноту озвучених фактів і вельми своєрідну їх інтерпретацію сприйнято як єресь. Хоча я говорив не більше ніж про ознайомлення з деякими фактами, які в російській історіографії та російській історичній публіцистиці не те що приховуються, але про них замовчується, вони широко не популяризуються. Які багатьом, – і навіть більшості, – невідомі. Це дозволить позбутися багатьох ідеологічних нашарувань, присутніх сьогодні в російських трактуваннях тих чи інших історичних подій. Дозволить краще дізнатися “що і як було в минулому”.