Розбити дзеркало Росії

Натрапив на невеличку “репліку” Вадима Василенко і навіть здивувався – до чого думки автора співпадають з моїми. А тому приводжу їх тут у дещо скороченому (конспективному) вигляді.
     ✦ ✦ ✦
Сучасні уявлення про Росію на Заході сформовані під вагомим (якщо не вирішальним) впливом мережі університетських кафедр русистики (росіянистики), створених російськими емігрантами різних поколінь. Ці “Russia studies” завжди були острівцями “великої” російської культури, сіткою культурно-політичних впливів, підтримуваною російською владою.

Війна, особливо її етап, що розпочався 24 лютого 2022 року, змусила російські кафедри (не зразу, і не всі відразу – дехто до останнього вичікував, куди повернеться російська історія) відмежуватися від дій російської влади. Однак незмінним залишилося пояснення, що нібито російська влада і злочини, які вона щоденно чинить, – це одне, а російська мова, історія, література з амвоном видатних імен і творів (літературний канон та іконостас) – це інше. Тобто цілісність і монолітність російського імперського дискурсу як були, так і залишилися такими, що не підлягають сумніву. А це доводить – “західна русистика” (росіянистика) загалом нездатна до будь яких структурних змін.

Як і минулому, сьогодні “велич” російської культури прикриває вбогість імперії, прикриває всі ті жахливі речі, що вона творить. Історія “російських острівців” на Заході дає не один показовий приклад того, як, перебуваючи в політичній опозиції до держави-імперії, російські інтелектуали ніколи не втрачали довіри до імперії-культури. Відрізнити емігрантську і “материкову” російські літератури практично неможливо. Прикметно, що нобелівські лауреати Набоков і Бродський, попри велику (в три покоління!) часову дистанцію, так само послідовні у своїй зневазі до України, її мови й культури, як і російський чорносотенець Дугін.

Той образ Росії, сконструйований росіянами для Заходу (аби підважити, а зрештою, перевернути догори дном попередній, сформований ще із часів Просвітництва), і який цей Захід благополучно засвоїв, – це фікція, що приголомшує своєю абсурдністю. Вважати монолітною країну, яка займає 1/8 суходолу Землі та вміщує в себе десятки, якщо не сотні народів і народностей, релігій, культур і мов, про деякі з яких уже ніхто і не згадає, може, здається, лише останній дурень. Та вигадкою про російську монолітність, за якою нібито існує єдиний російський народ, російська православна церква і російська мова і поза ними нічого (в цю тріаду цілком уписувалася і формула USSR = Russia), хворіють голови, без перебільшення, усього Заходу. Тож президентка Європарламенту, яка, відвідавши “Бориса Годунова”, обіцяє рятувати “велику” російську культуру від Путіна, здається чи не найкраще демонструє усе політичне невігластво й інтелектуальну безпорадність Заходу перед російським викликом.

Захід, для якого процеси деколонізації, емансипації, гуманізації стали релігією, а права меншин (і зокрема національних) – священною коровою, відмовляється побачити в Росії імперію, в якій колонізація, асиміляція і геноцид є нормами, а сотні етнічних меншин – таким же розхідним матеріалом, як вугілля, нафта і ліс. Він переймається, наприклад, відродженням культур американських автохтонів-індіанців, але нічого не знає (і не прагне знати) про понад 20 зниклих, 22 – за крок до знищення і близько півтораста мов народів Росії, що опинились під загрозою знищення, – таку статистику дає ЮНЕСКО. І коли певні кола Заходу опікуються єдністю і цілісністю Росії як “великої” і православної держави-культури-нації, розпад якої навіює на них страх, то це здається викликом здоровому глузду.

Розбити дзеркало ілюзій і показати Росію тим, чим вона є, – це виклик, можливо, ще складніший, аніж розбити російську армію на полі бою. Вигадка про цілісність і монолітність Росії з цілим набором супровідних штампів – це камінь, вибивши який можна домогтися, що споруда звалиться на голови її творцям. А на руїнах виросте новий, по-справжньому різноманітний світ держав, культур і націй (очікуваний “азіатський ренесанс”). Хай, може, не демократичний і не спокійний, та жоден світ таким ніколи і не був. Ймовірно, це й буде крапка в багатосотлітній війні історії з географією. І світ цей хочеться побачити.