#мовознавство

Натрапив на статтю “Рідкісні та унікальні явища в мовах світу: чому вони цікаві не тільки типологам?” (автор – Пилип Селігей). Стаття фахова, відтак переглянув побіжно. Звернув увагу на один момент, який зацікавив мене і може зацікавити широкий загал.

Автор відмічає, що слов’янським мовам властива значно більша лексична єдність, ніж мовам балтійської, романської, германської, кельтської груп. Через це чимало запозичень із сусідніх слов’янських мов практично ніяк не вирізняються на тлі власної лексики. Слово, яке здається унікальним, специфічним, властивим лише одній мові, при ретельніших пошуках знаходиться ще в одній або й у кількох слов’янських мовах. За таких умов достеменно відокремити власне українські слова від, наприклад, польських без глибоких досліджень практично нереально (це стосується і інших пар мов).

Відтак навіть підручники рясніють сумнівними прикладами, а то й грубими помилками. Крім безперечної власне української лексики, до питомо українських слів часто зараховують також очевидні запозичення: полонізми (власність, осередок), богемізми (залізниця, рушниця), балтизми (“скирта”), тюркізми (лелека, чобіт), германізми (вага, міркувати), галліцизми (картуз), румунізми (плекати, трембіта).

Тим не менш для кожної слов’янської мови в принципі можливо навести приклади слів, самобутній характер яких на сьогодні вважається більш-менш доведеним. Наведу лише приклади з української та російської мов.

• українська: абищиця, байдуже, божевільний, вибагливий, віхола, вовтузитися, галявина, гарний, глузувати, дещиця, достеменний, жмакати, жмикрут, завбільшки, заздалегідь, зайвий, зітхати, кліпати, кмітливий, ковбаня, ластовиння, лаштувати, либонь, линути, людина, мабуть, майоріти, мерщій, мить, мрія, навпростець, наче, нісенітниця, осторонь, піклуватися, притьмом, сахатися, торік, удосвіта, узагалі, хизуватися, хист, хлібороб;

• російська: авось, алкаш, беспредел, водка, вор, гопник, дворянин, деревня, доносчик, дурак, ерунда, забулдыга, заурядный, искренний, кипяток, колхоз, коммуналка, космонавт, кумекать, любопытный, лягушка, матрёшка, мерзавец, мошенник, насобачиться, начальство, негодяй, нравственность, осведомитель, отвратительный, очень, погромщик, пофигизм, производство, промышленность, прощелыга, психушка, ребята, рубаха, рубль, самовар, самогон, самолёт, силовики, снохач, стёб, стиляга, торгаш, тряпка, тусовка, улыбаться, уравниловка, условие, установка, хрущёвка, чекист, чинуша, чмобик, штрафбат;

Цей перелік питомо російських слів автор статті супроводжує виноскою, в якій пише:

“Окремо слід згадати про такий глибоко самобутній шар російської лексики (і фразеології), як пов’язані з “тілесним низом” обсценізми. В устах росіян вони стали засобом експресії, по суті, на всі випадки життя, адже, крім образи та агресії, здатні виражати широчезний спектр емоцій, і то не лише неприємних (гнів, обурення, зневага, розпач, біль, страх, провина, сором), а й навіть приємних (подив, захват, по вага, любов, радість, співчуття, солідарність). Часто нецензурною лайкою підсилюють інтенсивність дії, підкреслюють крайній ступінь вияву ознаки, просто вживають задля зв’язності. Попри офіційне табу в публічній сфері, лихослів’я століттями тримається в розмовній мові як непозбувне явище російського побуту. Відповідні корені обросли буйно розгалуженими словотвірними гніздами, що засвідчує невичерпну винахідливість мовців (яка, втім, дуже мляво проявляється у творенні власне російської культурної лексики, науково-технічної термінології – там панують запозичення). Хоч лихослів’я масово поширене й у багатьох інших мовах (сербській, американській англійській тощо), російська не знає собі рівних за його історичною вкоріненістю, семантичною універсальністю, комунікативною багатофункційністю, словотвірною продуктивністю, морфологічною гнучкістю та частотністю вжитку. Тотальна повсюдність нецензурної лайки – абсолютно унікальна риса російської мови”.

Власне, задля останнього абзацу (цитати) я і написав цей пост. Не треба уподібнюватися…