Про освічений деспотизм і лібералізм – ази політології

Кілька місяців тому я приводив фрагмент з книги Михайла Драгоманова “Старі хартії вільності: історичні нариси”. Сьогодні ще один фрагмент з неї. Сам по собі він нічого оригінального не містить. Але він нагадує, що таке теорія лібералізму. Нагадує простими словами, описує на простому і навіть примітивному рівні. Сьогодні мало хто може так описати – всі стали надто розумними. І пишуть зарозуміло і довго, в результаті чого зі словесних хащів не можна навіть вихопити суть.

Як результат, це слово (сполучення) перетворилося на ледь не лайливе. А насправді все просто – слово лібералізм походить від латинського liber, що означає вільний, незалежний. У цьому суть, а все інше – це словесне сміття.

Приводжу зі збереженням тогочасної авторської орфографії.

      В XVIII. ст. з великих держав Европи тілько в одній Англій була державна вільність. В Іспаніі, Франції, Прусіі панував монархічний деспотізм, як і в Россіі. В державах корони Габсбургів, котрі тоді досить слабо були сполучені і належали до дінастії *de jure на стані персональної уніі, вдержувались ще краєві сойми, але на ділі сила іх була не велика перед королівсько-цісарською бюрократією, навіть у самій Венгріі, в котрій вільні клясові порядки задержали найбільше сили. На контіненті Европи вільні порядки були в силі лишень у маленьких державах, як Нідерланди, Швейцарія і олігархічні республіки італіянські Генуезська і Венеціанська, та в Польщі, котра ледви держалась через боротьбу релігійну і сепаратізм непольських народів: Украінців і Білорусів. В остатніх менших державах Европи політичні порядки зближались до порядків більших абсолютних монархій, так що найменьший князь у Германіі або в Італіі змагав ся робити з себе копію великого самодержавного короля Франції, хоч у деяких німецьких державках і зоставались ще середновічні сойми.
     Такий характер політичних порядків більшоі частини держав Европи в суті своїй мало відміняв ся від тодішніх порядків держав азіатських і навіть абсолютізмом своїм переважував державу китайську, в котрій абсолютізм богдихана обмежують національні звичаі і вчена бюрократія. Державний абсолютізм у европейських народів XVIII, ст. не відповідав досить високому станови розвитку розумового, до котрого піднялись уже з часів новонароджіння наук і умілостів (renaissance) по крайній мірі висші круги громади і котрий був оснований на вільности досліду. Не відповідав він і тим примірам і тим ідеям, котрі освічений Европеєць міг виносити з взірцевих тоді, або клясичних літератур старої Греції і Риму, в котрих був досить дужий елемент ідей республіканських. Через те серед освічених людей XVIII. ст. склали ся два круги політичних думок: по одному, абсолютна власть государів мусіла служити просвіті і громадський рівности між людьми, ломаючи зостанки середновічних забобонів (superstitions) і феодалізму, – се теорія просвіченого деспотізму; подругому – прінціп вільности мусів перенестись із круга житя розумового в круг житя політичного, де абсолютізм государів мусів замінити ся волею народів – се теорія лібералізму.*