Задумливо почухуючи потилицю

Так вже склалося, що в останній тиждень-два кілька разів на очі потрапила взагалі-то не нова фраза (швидше навіть стара, яку вже почали і підзабувати), суть якої зводилася до наступного: додаткова вартість створюється у Третьому світі, а на Заході відбувається в основному її перерозподіл. У зв’язку з цим дещо примітивно подумалося.

Маємо мешканця Третього світу, який за допомогою “молотка, зубила і якоїсь матері” (с) копає вугілля. Він викопує за день одну тонну, і ціна цієї тонни – 100 доларів. Він їх і отримує.

Житель Заходу (поворушивши мізками) винаходить вугільний комбайн, дає його жителю Третього світу і тепер останній з використанням комбайна видобуває за день сто тонн вугілля, вартість якого становить 10000 доларів.

Питання (риторичне): у вартості вугілля яка частка праці мешканця Третього світу і яка частка праці (мозків) мешканця Заходу? У якій пропорції “за справедливістю” повинна розподілятися ця сама горезвісна додаткова вартість?

Відповідь очевидна – 1% Третьому світу і 99% Заходу. Але чомусь ця мантра про створення додаткової вартості в Третьому світі, про експлуатацію Третього світу Заходом наполегливо повторюється. Що це? Ніяк не можуть зрозуміти, що індустріальний світ відходить і основну частину споживчої вартості сучасних товарів становить вартість не “заліза”, а ідей (мозків), втілених у “залізі”? Що на зміну кількості “вугілля і сталі” як показника могутності держави приходить (вже прийшов) такий показник як кількість інновацій. І країни, що не продукують інновацій, не мають перспектив і приречені на існування на задвірках цивілізації.