Русь, Русь-Україна

#історія

Існує така наука – психоісторія. Одним з її творців є Ллойд Демоз, що визначив її як науку про історичну мотивацію, а попередником – відомий письменник-фантаст Айзек Азімов, який описав метод прогнозування майбутнього на основі аналізу почуттів і мотивів. Але як і в будь-якій іншій сфері досягнення психоісторії можуть використовуватися як у шляхетних, так і в корисливих цілях. Приклад останнього надав Майкл Флінн у своєму романі “У країні сліпих”, де показав, як шляхом розрахованого прихованого впливу на “вузлові точки” можна маніпулювати історією в своїх інтересах.

Приклади такого маніпулювання дає і реальне життя. Один із прикладів – введення в обіг поняття “Київська Русь” і купи інших “Русей”, включаючи “Русь Московську”. Навіщо це було зроблено, досить зрозуміло – для зв’язку Москви з Києвом, для виведення історії Московської держави з історії Київської, для “наукового” обґрунтування правонаступництва Москви від Києва і, як наслідок, обґрунтування претензій Москви на Київську спадщину, подовження власної історії (згадайте тезу про “тисячолітню Росію”).

Але в реальності Русь була одна! Вона називалася просто “Русь”, її центром був Київ, а територіально “Руська земля” – це середня Наддніпрянщина. Всі інші землі – Муромо-Рязанська, Смоленська, Новгородська, Ростово-Суздальська та ін. до складу “Руської землі” не входили. І якщо Русь це держава, то Руська земля це метрополія, а всі інші землі – це провінції Русі. А тому і оборот “Русь-Україна” має право на життя, оскільки є науково обґрунтованим, спирається на фундамент у вигляді численних літописних джерел, які однозначно демонструють, що територія історичної Русі – це територія нинішньої України.

А ось обороти “Новгородська Русь”, “Рязанська Русь”, “Московська Русь” – це маніпуляція в чистому вигляді. Жодним історичним джерелом не підтверджується, що новгородські, рязанські або суздальські землі називалися Руссю. Подібні обороти – приклад прихованого впливу на почуття, на емоції для досягнення певних цілей. У сьогоднішній ситуації це ще й елемент інформаційної війни.

Свідченням того, що таке широке трактування поняття Русь є маніпулятивним прийомом психоісторичної війни, яка ведеться вже дуже давно, є сфера його поширення. Це публіцистика, а у публіцистів (а вони, часто-густо, одночасно і пропагандисти) далеко не завжди прийнято спиратися на першоджерела, підтверджувати сказане документами. Швидше навпаки – дуже часто публіцисти-пропагандисти свідомо замовчують факти.

Вчені-історики значно стриманіші в цьому питанні – підтримання наукового реноме вимагає опори на факти. У своїй публікації «Про “руську землю”» я навів “інтегровану” думку істориків: Русь, Руська земля – це територія середньої Наддніпрянщини, це територія Переяславського, Київського і частково Чернігівського князівств. Всі інші землі до складу Русі не входили! Всі інші землі Руссю не називалися, а навпаки – протиставлялися їй!

Підтвердженням цьому є численні літописні свідчення! Їх я планую навести в наступних публікаціях, а зараз витяг з тексту напівзабутої сьогодні статті російського історика першої половини XIX століття А. Федотова “О значении слова Русь в наших летописях” Русский исторический сборник. — М., 1837. — т. I, кн. 2., с. 104—121.