Кривду нехай і нещастя твої забуття поволочить,
Хай затамується біль, згояться рани твої.
Як, нахиляючи світоч, ми збільшуєм полум’я кволе, –
Так з лиховісної тьми ясно підносишся ти.
Хай же майбутні літа пропливають тобі безтурботно,
Поки красує земля, поки горять небеса.
А гартуватись в біді – значить воскреснути знов.
     (Клавдій Рутілій Намаціан. “Прощання з Римом”. Пер. Миколи Зерова)