Шановний Boris Bazyma колись (не у Vmist’і, а в іншому місці) писав:

“Как ни крути, как не русофобничай, а факты есть факты: т.н. “русская цивилизация”, “русский мир”, “великая русская культура”, вот это всё – западный продукт. Ну отрыжка, ну пук, но таки западный. <…> Практически, вся российская наука, технологии, культура даже философия обязаны Западу. Поэтому противостояние с Западом, отказ от его идей, инноваций, влияния и т.д. губительны, прежде всего для самой РФ. Ну хорошо, вытравите вы всё западное, европейское, а что останется?”

У зв’язку з цим згадується також написане українським і американським істориком, професором кафедри української історії в Гарвардському університеті Сергієм Плохій.

“Хоча важко не погодитися з оцінкою Макса Дж. Окенфуса про те, що московському суспільству в цілому і надалі були чужими гуманістичні ідеї, привнесені вченими киянами, було б помилкою недооцінювати їх вплив на формування офіційної російської ідеології, культури та ідентичності у другій половині XVII століття і в перші десятиліття XVIII. Кияни першими адаптували західні релігійні та політичні ідеї до православних умов на початку XVII століття. Саме вони почали мислити протонаціональними категоріями, розглядаючи націю не як побічний продукт династії та держави, а як окреме і самодостатнє явище. <…> Десятки інтелектуалів, які отримали освіту в Києво-Могилянській колегії, починаючи з Єпіфанія Славинецького, який заснував у 1653 році греко-латинську школу в Москві, Симеона Полоцького, вихователя царських дітей та ініціатора створення Слов’яно-греко-латинської академії в Москві, і до Феофана Прокоповича, головного пропагандиста реформ Петра I, були в авангарді вестернізації та перетворення Росії, її суспільства і уявлення про саму себе на етапі становлення її історії. Кияни, безумовно, допомогли Петру якщо не сформулювати свої ідеї, то хоча б артикулювати їх, створивши дискурс, який популяризував і легітимізував його політику”.