Сарматизм. Архітектура, мистецтво, література

Продовження. Початок див. “Сарматизм. Преамбула”, “Сарматизм. Особливість та політична поведінка” та “Сарматизм. Побутова сфера”
     ✦ ✦ ✦
В галузі архітектури, мистецтва, літератури сарматизм був нерозривно пов’язаний з бароко – частина сучасних вчених навіть розглядає його як східно- та центральноєвропейський різновид європейської культури бароко, в якому поєдналися як місцеві традиції, так і традиції Заходу та Сходу. Хоча, звичайно, сарматизм як поняття набагато ширше, ніж бароко, що стосується тільки мистецтва. Якщо розглядати його як культурне (а не календарне) явище, то в чомусь воно подібне до Середньовіччя, Ренесансу або Просвітництва.

В архітектурі це стосувалося насамперед пишноти аристократичних палаців, стіни яких були вкриті килимами і гобеленами, історичними картинами і портретами предків, а також сакральних (церковних) споруд з їх виключно багатою внутрішньою обробкою, серед якої найбільш популярні ліпні гірлянди, вінки і всюдисущі ангели. Величезні, багато прикрашені вівтарі, органний хори з незвичайним різьбленням, були правилом.

Найбільш, мабуть, відомий художній пам’ятник сарматизму – так званий сарматський портрет. Це був вид живопису, що зображав постать шляхтича, який зазвичай стоїть за столом у представницькому вбранні з родовим гербом. Поруч: булава, книга, розп’яття або інший символ його становища і гідності. Для сарматських портретів характерні акцентованість на деталях одягу та аксесуарів, а також різкий реалізм, тобто відсутність ідеалізації зображуваного.
     

     
Особливим типом сарматського живопису був портрет у труні. Він виконувався на листовому металі, шестикутної форми, завжди в олійній техніці, що мала свою специфіку. Портрет зазвичай зображував покійного в дуже реалістичній формі, в похоронному одязі, містив герби та епітафії. Під час похорону портрет прикріплювали до труни збоку від голови померлого (щоб він сам міг “взяти участь” у церемонії), а після церемонії портрет часто вішали на стіну церкви, благодійником якої був покійний.
     

     
Сарматські мотиви в літературі втілені в багатьох історико-хронікальних і літературних творах, починаючи з кінця XVI століття. Особливо модними вони були в поезії, де піднесено і романтично оспівувався ідеальний образ воїна, лицаря, захисника Вітчизни, що отримало спеціальну назву “сарматська поезія”. У XIX столітті “сарматський стиль” Речі Посполитої барвисто описав Генрик Сенкевич у своїй знаменитій епічній Трилогії (“Вогнем і мечем”, “Потоп” і “Пан Володиєвський”).