Сарматизм. Особливість та політична поведінка

Продовження. Початок див. “Сарматизм. Преамбула”
     ✦ ✦ ✦
Найважливішою особливістю сарматизму був мотив станової спільності. Доктрина сарматизму виходила з твердження про сарматське походження тільки шляхти. Тільки вона вважалася народом (populus). “Хлопи” і бидло складали plebs – слов’янське населення, підкорене благородними сарматами. Оскільки привілейований стан був поліетнічним і поліконфесійним (католики, православні, лютерани, уніати), і політична влада, що дозволяла обмежувати в правах інші стани і короля, в державі належала йому, то ця концепція сприяла інтеграції поліетнічної знаті, привела до уявлення про шляхту як надіетнічну і надконфесійну “політичну” націю (народ-шляхту).

Однак легендою про походження сарматизм далеко не вичерпувався. Виникнувши на межі XV-XVI століть, він доповнювався міфами і оформився як традиція, що представляла собою симбіоз політичної ідеології та способу життя. На початку 1600-х років це був цілий світогляд зі своїми канонами і цінностями, прийнятий шляхтою як основа її станової корпоративної ідеології. Під сарматизмом стали розуміти сукупність властивих шляхетському стану особливостей менталітету, які проявлялися у світогляді, способі та стилі життя, у побуті, певному типі культури та політичній поведінці.

У частині політичної поведінки це був культ свободи, який визначив унікальний характер шляхетського стану в Речі Посполитій, його політичний статус як носія вільних республіканських цінностей у століття абсолютизму в Західній Європі та деспотизму на Сході. Навіть дрібний шляхтич вважав короля рівним собі, король вважався першим серед рівних, оскільки кожен шляхтич мав можливість претендувати на престол (за висловом одного з авторів того часу – “носив королівську корону за поясом для мантії”). Шляхтичі на своїх сеймах обирали короля, контролювали його, вирішували ключові державні справи, включаючи питання про війну і мир, мали законодавчо закріплене право на повстання (pravo do rokosz) проти монарха в разі порушення ним “шляхетських вольностей” (що розумілися як “права”), і з повним правом могли стверджувати: “держава – це ми!”.

Поведінкові постулати сарматизму включали в себе також лицарську етику “homo militans”. В умовах позиціонування Речі Посполитої як оплоту християнства, як передового форпосту боротьби з ісламом, що було не просто метафорою, а мало цивілізаційне і системне значення, подібна етика сформувала усвідомлення місії захисників віри і свободи, захисників християнської Європи від мусульман, від азіатського деспотизму, як у турецько-татарській, так і в московській версіях.
**
     Продовження див.* https://vmist.net/yuri/posts/457