Слов’янофільство українське та російське. Відчуйте різницю

Короткий (три абзаци) уривок зі статті Бориса Крупницького “Історичні основи європеїзму України”, надрукованої у Літературно-Науковий Вісник, Реґенсбурґ, 1948, І стор. 120-130. Наводиться зі збереженням авторської орфорграфії.
     ✦ ✦ ✦
Українське слов’янофільство, … було виявом національно -релігійної романтики українських діячів 40-их років XIX ст., було чистою, безінтересовною ідеєю федерації всіх слов’янських народів, (разом з Україною, від якої виходив заклик до з’єднання), будь якого протиставлення себе Західній Европі.

Безперечно й Москва, починаючи з середини XVII ст. звертається лицем до Европи, за чималим посередництвом самих українців. Часи Петра І переломові. Московщина стає Росією (чи не глибокий сенс в цьому перебранню старого українського, на півночі напів забутого імени), європеїзується на швидку руку, особливо в XVIII і XIX ст., коли європейські впливи на сході Европи досягають свого вершка.

Але цей процес проходить зовсім не рівно, з великими труднощами й застереженнями. Ввесь час іде боротьба між европеїзаторами й самобутними, між западниками й слав’янофілами. Україна не знає такої боротьби. Новітнє російське слав’янофільство XIX ст., яке зовсім не є слов’янофільством – цей термін вводить тільки в блуд – а самобутництвом, вбачало в Західній Европі гнилий Захід, а на насильні реформи Петра І , виконані за західноєвропейськими зразками, дивилося як на такі, що зіпсували історію Росії, відірвали її від власного пня: фальшивій, безбожній, збуржуазненій та матеріялістичній Европі тут протиставляється розвиток з власних підвалин, царсько-православних, народно-російських й общинних.