Українки на портретах Іллі Рєпіна

Життя та творчість знаменитого художника Іллі Юхимовича Рєпіна тісно пов’язані з Україною, її історією та народним побутом. Історія української мистецької культури буде неповною без відображення його творчості, присвяченої Україні.

Це була його Батьківщина. Тут він народився, захопився природою, людьми, їхніми звичаями, побутом, народним мистецтвом. Він був українцем і за характером своєї творчості. У полотнах І. Рєпіна українська стихія блищить усіма своїми фарбами.

Тематика робіт митця на українську тематику різноманітна. Це насамперед запорізьке козацтво. Також це полотна, присвячені повсякденному побуті. Художня спадщина І. Рєпіна є важливим джерелом для вивчення українського традиційного одягу. Яскравими та незабутніми своєю колоритністю є полотна, де представлені жіночі костюми. Щиро захоплюючись красою та колористикою українського жіночого одягу в листі до В. Стасова він писав: “Тільки малоросіянки та парижанки вміють одягатися зі смаком! Ви не повірите, як чарівно одягаються дівчата:… це справді народний, зручний та граціозний костюм. А які дукати, моністи!! Головні пов’язки, квіти! А які обличчя! А яка мова! Просто краса, краса і краса!

У 1873-1876 рр. Ілля Рєпін перебував у Франції, де мали успіх картини італійок у національному одязі Леона Бонна. Сучасників вражала його майстерність відтворення кожної деталі, вміння показати особливість постави, красу та фактуру одягу. При цьому автора цікавив не етнографізм, а гра кольорів, відтінків, яскравість фарб. Під впливом творчості Л. Бонна з’являється серія картин І. Рєпіна із зображенням українок.
     

     
     Ілля Рєпін. “Українка”
Перша “Українка” була написана 1875 року. На ній зображена дівчина, яка в задумі сперлася на огорожу. Прекрасно виписані її руки, юне обличчя та різнокольорове намисто на шиї, голова, прикрашена польовими квітами та колоссями.
     
*
     

     
     Ілля Рєпін. “Українка біля тину”**
Не менш майстерно виконано і другу картину “Українка біля тину”, написану через рік – 1876 року. Склавши руки на грудях, спокійно біля тину стоїть дівчина. Голова її пов’язана різнобарвною яскравою стрічкою, шию та груди прикрашають намисто. Поверх темно-червоної плахти спускається яскраво-червоний пояс. Обличчя її зображене таким, як співається в українських народних піснях: із чорними бровами та карими очима.

Як на першій, так і на другій картині яскраво представлений комплекс жіночого народного вбрання: вишита сорочка, пояс, плахта, спідниця, прикраси, головний убір. Невідомо, хто саме і за яких обставин позував для цих робіт Рєпіну. Проте, зважаючи на певні особливості, притаманні традиційному вбранню, можна стверджувати, що ці костюми характерні для Полтавщини.
     
*
     

     
     Ілля Рєпін. “Портрет Софії Михайлівни Драгомирової, дочки генерала Михайла Івановича Драгомирова”**
У 1889 р. І. Рєпін пише портрет Софії Михайлівни Драгомирової, дочки київського генерал-губернатора М. Драгомирова. Дівчина одягнена в українське народне вбрання, прикрашена намистами та хрестами. Головний убір представлений фіолетовою хусткою, прикрашеною фіалками. Верхній одяг, зображений на картині, включає зелену спідницю, прикрашену червоними вовняними хвостиками, що характерно для київського та полтавського народного одягу, і такого ж кольору зелену корсетку з червоними нашивками на ній (“перчиками”), дуже поширену в різних варіаціях на території Слобожанщини. Для цього етнографічного регіону характерні також великі хрести, нанизані між намистинами, що зображено як прикрасу на портреті С. Драгомирової. Весь цей комплект народного одягу, представлений у цьому портреті, був характерним також для Сумщини, звідки родом Софія Михайлівна Драгомирова.