Розуміння штучного інтелекту та людські інтелектуальні горизонти

Сьогодні можна знайти безліч публікацій, в яких зачіпається тема штучного інтелекту. Автори, зокрема, не скупляться на такі вирази, як революція, глибокі трансформації, безмежний потенціал… Наслідки впровадження ШІ на людську цивілізацію порівнюють з наслідками відкриття позаземного розумного життя. Вони, згідно з одним із варіантів прогнозу, можуть бути непередбачувані, включаючи драматичні, оскільки більш розвинені “вищі істоти” з кращим розумінням природи можуть звести нанівець усі наші теорії світобудови.

Розвиток ШІ вочевидь дійсно змінить парадигму розвитку людства, але як саме сьогодні важко передбачити. Вплетіння ШІ в структури військового управління призведе до певної стабільності, чи навпаки? Використання ШІ буквально для всього у повсякденні напевно покращить наш колективний інтелект, але чи не призведе це до перетворення індивіда у тупицю? Головне – чи не перебуваємо ми у процесі безглуздого створення технології, прогрес якої не тільки випереджає нашу здатність до розуміння, але й становить екзистенційну загрозу самому нашому існуванню?

Для моделювання наслідків широкого впровадження ШІ у наше життя існують пропозиції використання окремих наукових дисциплін, зокрема історії. Незважаючи на обмеженість будь яких аналогій вони можуть запропонувати певні уявлення про минулі технологічні потрясіння. Як справедливо зауважив іспанський гуманіст Хуан Луїс Вівес у своєму трактаті “Про освіту”: “Навіть знання того, що змінилося, корисне; чи то згадуєте ви щось із минулого, щоб визначити, що може бути корисним у вашому власному випадку, чи то застосовуєте щось, що раніше використовувалося певним чином, і адаптуєте той самий або подібний метод до своїх власних дій залежно від обставин”. Звернення до історичних аналогій дозволяє орієнтуватися в умовах невизначеності, бачити “незнайоме як знайоме”.

Однією з таких аналогій є винахід друкарського верстата, який революціонізував спосіб виробництва та поширення інформації, що призвело до вибуху знань. Тут була і темна сторона – окрім пришвидшення інновацій це призвело до посилення дезінформації та розширило охоплення державною пропагандою, відігравши свою роль у розпалюванні релігійних війн у Європі XVI-XVII ст. Більше того, деякі мислителі епохи Відродження сприймали появу друкарського верстата як загрозу суспільній моралі та, що мабуть найцікавіше, як загальне знецінення знань (нагадує такі ж сьогоднішні побоювання щодо знецінення знань від появи ШІ – чи не так?). Якийсь венеціанський писар у процесі полеміки емоційно вигукнув: “Перо – це діва, а друкарський верстат – повія”.

Дослідження дипломатичного та літературного листування цього періоду також показує, наскільки наші приховані тривоги щодо “інфоожиріння” та перевантаження інформацією були поширені вже на початку модерної епохи, коли багато мислителів та державних діячів зневірювалися щодо того, як вони взагалі можуть розібратися в цих горах друкованих даних, які зараз є в їхньому розпорядженні.

Інші експерти звертаються до метафори машин, беручи за приклад двигун внутрішнього згоряння та вказуючи на його вирішальну роль у просуванні промислової революції. І в цьому знаходять подібність зі ШІ. Водночас вказується, що більш ранній винахід парової машини став результатом експериментів, а не розуміння законів термодинаміки. Тим не менш саме парова машина лежала в підвалинах безлічі інших досягнень, необхідних для промислової революції. Сьогодні ми теж не розумієм законів розвитку ШІ, він, як і свого часу парова машина, створюється експериментально, але з часом напевно стане фундаментом для інших досягнень, спрогнозувати які сьогодні неможливо.

Звичайно, історичні аналогії слід розглядати не як готові шаблони рішень, а як інструменти, що дозволяють винести певні уроки, як евристичні засоби, за допомогою яких можна знаходити потрібні рішення. Мистецтво історичного розпізнавання вчить відкривати нові питання, а не шукати готові відповіді; побудовані на аналогіях міркування повинні сприяти відкриттю нових можливостей, а не диктувати чіткі відповіді.