Росія: національне та імперське

Якщо уважно поглянути на еліту Московії, а пізніше Російської імперії, то кидається у вічі, що практично вся вона за походженням – це татари, “литвини” (українці та білоруси), поляки, євреї, німці, кавказці… Нічого поганого в цьому нема – розвиток, це перш за все свіжі ідеї, а вони зазвичай приходять зі сторони, їх приносять нові люди. І поки таке інтелектуальне підживлення йшло, московська держава міцніла і розвивалася, а коли підживлення зникло “русский мир” виявився не здатним ні на що інше, крім як ліпити імперію за лекалами XVIII-XIX століть. І це зрозуміло та цілком природньо – “замикання у собі”, закритість, веде лише до відтворення архаїки.

Що б там не говорили про “тисячолітню Росію”, реально вона родом з XV століття, коли одна з гілок династії князів Суздальських – Московська – підкорила собі інші, дійсно “зібрала” суздальські землі і розпочала зовнішню експансію. Одними із перших об’єктів такої експансії стали Новгород і Псков.

Інтелектуали цих земель значною мірою пішли на службу до московського князя. Як стверджують історики, на межі XV-XVI ст. більшість (можливо навіть – абсолютна) “грамотіїв” у Москві за походженням були не московитами, а новгородцями. Саме вони (поряд із псковичами) принесли сюди те, що можна назвати першою хвилею вестернізації Московії. Зокрема, ідею (концепцію) “Москва – Третій Рим”, яка відіграла таку значну роль у подальшій еволюції держави.

У XVI ст. відбувався новий етап “збирання земель”, цього разу ординських. Підкорення Казані та Астрахані призвело до того, що в другій половині цього століття 70% московського дворянства (московського не в сенсі столичного, а в сенсі “дворян за московським списком” – вищої номенклатурної групи, призначення на посади з якої проводилися безпосередньо царем або за узгодженням з ним) за походженням були “з татар”. Для істориків, що здійснювали ці підрахунки, критерієм походження були імена – в татари записували володарів мусульманських імен. Але зрозуміло, що імена (як мусульманські, так і християнські) нічого не говорили про “генетику” цих дворян. Тим не менш, це був свіжий струмінь, що дав черговий поштовх розвитку.

Починаючи з другої половини XVII ст. до Москви потягнулися численні вихідці з території сучасної України. Це була друга хвиля вестернізації, що мала гуманітарний характер, – українські інтелектуали (здебільшого – вихованці Києво-Могилянської академії, освічені люди із “західним” способом мислення) принесли до Московії просвітництво/освіту, створили навчальні заклади, провели всю технічну роботу по реформуванню церкви… Це призвело до зміни культури еліти суспільства, появи, нового мислення, яке створило передумови для переходу від середньовічної, вкрай консервативної православно-релігійної московської культури середини XVII ст. до “світської” культури, уможливлення реформ Петра I і подальший розвиток за “західним” зразком. Дуже схоже також на те, що саме українські інтелектуали зробили в Москві популярним термін “Росія”, який став назвою держави, і саме їм належить ідея проголошення Московської держави Російською імперією.

Третя хвиля вестернізації – “німецька”, відлік якої можна вести від середини XVIII ст. Західноєвропейські вчені створили в Росії науки. Зокрема, на основі суто західних концепцій були створені російська історія, філологія, етнографія, у межах яких росіян привчили дивитися на імперію як на національну російську державу. І дуже схоже, що саме в таких “національних” поглядах на те, що за своєю суттю національним не є, і сьогодні криється значна частина проблем російського суспільства.

Підсумовуючи, виклад деяких результатів досліджень російських вчених.

Історик Микола Загоскін свого часу, у другій половині XIX ст., підрахував, що приблизно дві третини найзнатніших дворянських родів Російської імперії мали іноземне коріння. Польсько-литовське коріння мало 223 роди, понад 120 сімей мали предками німців, англійців, шотландців, французів, які “понаїхали” в Росію за Петра I і пізніше. Найбільш родовита знать часто вела свій рід від татар – таких було 120. “Від Рюрика” (тобто від варягів) вели походження 168 родів, і лише 43 роди – від різних місцевих бояр.

Згідно з переписом населення 1897 року до “благородного сословия” відносився приблизно один відсоток населення (трохи більше мільйона осіб). З цього числа понад чверть (28,6%) назвали рідною мовою польську, 5,9% грузинську, 5,3% татарську; балтійські мови вважали рідними близько 3,5% дворян, а німецька була рідною у 2% знаті. Російську мову рідною назвали лише 53% дворян, при цьому, найімовірніше, ті, для кого рідною була українська та білоруська, теж потрапили до цих 53% (оскільки окремішність цих мов тоді не визнавалась – вони вважались “наречиями русского языка”).