А ви що подумали?

Тлумачення із “Словника української мови”

ГЕЙ, виг. 1. Спонукальне слово, яким підганяють волів, корів або коней. Гей, гей, гей, мій чорний воле! Нива довга, в стернях поле… (Щог., Поезії, 1958, 62); – А ореш бувало – у дві ж пари завжди, вже не боїшся, що пристануть: “гей та гей” (Головко, II, 1957, 50).

  1. Уживається як оклик при звертанні. – Гей, музо, панночко цнотлива, Ходи до мене погостить! (Котл., І, 1952, 233); – Гей! ти! – гукнув голова. – Відчини! Чув? Чіпко! (Мирний, II, 1954,184); Спершу їхали тихо, але от не стерпів Давид – гукнув Якимові: гей, гей, а нехай лиш торкають! (Головко, II, 1957, 186).

  2. Уживається як заклик, заохочення до дії. – Гей, хто зо мною вийде битись. Покуштувати стусанів? (Котл., І, 1952, 93); Гей до мене! Є у мене І варене й печене (Гл., Вибр., 1957, 287); – Гей, більше лісу Батьківщині! – Лунав клич по Верховині. – Бо для радянських це будов! (Рильський, Сад… 1955, 83).

  3. Виражає піднесення, захоплення чим-небудь. Гей, степи-поля, розкіш моя!.. (Коцюб., І, 1955, 181); – Гей, шаленая пісне! І в кого вдалась ти така непокірна? (Л. Укр., І, 1951, 193); Гей, свободо ж моя, ти рум’яна та руса! Довгождане щастя українця й білоруса (Тич., II, 1957, 14).

  4. Пісенний вигук. Гей, коню, гей, не одставай! Гей, коню, коню, поспішай! (Метл. і Кост., Тв., 1906, 369); Оживляєм гори, води, вибудовуєм заводи, ростемо ж ми, гей! (Тич., І, 1957, 167); За горою, гей, за кам’яною Нас Ватутін кликав серед бою (Мал., Чотири літа, 1946, 73).