Про позицію та опозицію

Йдеться про російську політичну позицію та політичну опозицію.

Пише Ірина Бірна (стилістика авторки збережена).

“Опозиціонер – це насамперед – ПОЗИЦІЯ. І позиція — протилежна офіційній. Досі вся та публіка, що називає себе опозиційною, декларує опозицію режиму путіну. Але “режим путіна” – не позиція; “режим путіна” – інструмент захисту позиції. Позиція московії – колоніальна імперія. Саме вона й потребує для свого захисту інструмент рашистської диктатури; саме вона не залишила інструменту іншого способу захисту, крім війни”.

І вона ж продовжує:

“Тут доречно нагадати скептикам деякі події нещодавньої історії. Війну проти Молдови розпочав Горбачов, він же віддавав накази про розстріл Вільнюського телецентру, придушення мирних демонстрацій у Тбілісі (саперні лопатки десантників – було вже креативне know how виконавців) і в Єревані. Єльцин довів війну проти Молдови до потрібного москві результату – розчленування крихітної республіки; на його рахунку дві Чеченські війни, підривна робота по створенню сепаратистських осередків у Севастополі, Донецьку, Луганську, Південній Осетії, Абхазії, Казахстані та інших точках, що стали при ньому раптом гарячими. Як бачимо, два демократичні режими, що передували нинішньому, були нічим іншим, як тим же інструментом захисту імперії, і не знали іншого способу захисту, крім війни. Отже, будь-який інший режим, незалежно від рівня демократизації, але який стоїть на тій же імперській позиції, буде так само обмежений в інструментарії та можливостях утримання імперії в її нинішніх кордонах. А звідси вже отримуємо: опозиціонером на московії може бути лише той, хто відмовиться від територіального прокляття, що тяжить над країною; хто усвідомить історичне коріння та історичну спадкоємність імперства; хто зможе, подолавши імперський менталітет, поглянути на московію збоку. Причому, з боку Європи”.