Ще про Україну, імперію та “велику” російську літературу

Майже три роки тому, в жовтні 2022-го, на svoboda.org було надруковано велике багатогранне есе Михайла Лотмана “Певец Империи на фоне Бучи. Путинская война и Иосиф Бродский”. Читати його треба вдумливо і “з олівцем у руці”. Я ж тут наведу декілька абзаців.
     ✦ ✦ ✦
Українська тема в імперський поетичний дискурс введена Пушкіним у його поемі “Полтава”. Пушкін прекрасно розуміє прагнення українців до незалежності і вкладає в уста Мазепи переконливий і проникливий монолог, що містить, зокрема, слова: ❞Независимой державой Украйне быть уже пора❝. Але все це має мало значення в порівнянні з поступом історії: ❞Лишь ты воздвиг, герой Полтавы, Огромный памятник себе❝. Пам’ятник цей – Російська імперія.

Пушкін для росіян – наше все. Щодо імперського дискурсу – теж. У Пушкіна зустрічаємо майже все, чим нас радують нинішні російські гопники з підворіть і міністерств: тут і побєдобєсіє, і русофобія, і можемо повторити, і навіть хвастощі сексуальним насильством. Можуть заперечити, що Пушкін “Рефутацию г-на Беранжера” не публікував. Дійсно, не публікував, але читав і поширював у списках. Але ж і Бродський не публікував.

У зв’язку з війною в Україні особливою популярністю стало користуватися пушкінське “Клеветникам России”, з точки зору становлення імперського дискурсу не самий важливий його текст. Але в ньому містяться два примітні рядки, які зазвичай залишаються без належної уваги: ❞Славянские ль ручьи сольются в русском море? Оно ль иссякнет? Вот вопрос❝. Їх можна розуміти двояко: як перелік слов’янських можливостей, до яких адресату не повинно бути діла, або як імплікацію: якщо слов’янські струмки не злиються в російському морі, то воно вичерпається. У будь-якому випадку, друге прочитання присутнє принаймні підсвідомо. Тобто йдеться не про незалежність Польщі, а про саме існування росіян: придушення польського повстання для Російської імперії – питання екзистенційне.

Це повертає нас до Бродського. Якось, полемізуючи з одним надзвичайно інтелігентним російським націоналістом, я запитав, чому українські націоналісти можуть чудово обходитися без Росії, а російські націоналісти без України не можуть. Я порівняв почуття росіян з фантомними болями в ампутованій кінцівці. Співрозмовник підтримав це порівняння, але зазначив, що причина очевидна: український націоналізм має етнічну основу, а російський – імперську; без України Росія не може бути імперією, а якщо вона не імперія, то що ж вона? (Не ручаюся за точність слів, але думка була саме такою.) На пропозицію Олександра Сокурова відпустити народи, які не бажають бути в Росії, Путін відповів: “Ви хочете нас перетворити на Московію”. Так і у Бродського. Вірш називається “На независимость Украины”, але міг би бути названий “На распад России”.

❞Дорогой Карл Двенадцатый, сражение под Полтавой, слава Богу, проиграно❝. Полтавська битва стала національною катастрофою для України і тріумфом Росії, що вирішив результат Північної війни, перемога в якій, у свою чергу, стала свідченням народження імперії. Незалежність України знаменує початок її кінця. Битва під Полтавою програна.