Про “прогрес” російської цивілізації

Цей пост – виклад деяких (не всіх) тез статті Андрія Маргулєва “Прогресивний параліч”. Оскільки у Vmist’і відсутня можливість форматувати шрифти, та, відповідно, виділяти ключове, то, прошу вибачення, я буду робити це капслоком.
     ✦ ✦ ✦
Існує уявлення про Прогрес як про якийсь загальний закон, що підтверджується такими, здавалося б, очевидними для більшості фактами, як загальне пом’якшення моралі, поширення ідеї про “природні права” і поняття гуманістичних цінностей.

Тут присутнє одне дуже сильне ПРИПУЩЕННЯ: мається на увазі, що цей процес “прозорий” для всіх локальних цивілізацій (будемо називати їх просто “цивілізаціями”), відрізняючись тільки швидкістю змін. Тобто МЕНТАЛЬНІСТЬ ЦИВІЛІЗАЦІЇ МОЖЕ ЧИНИТИ ОПІР ПРОГРЕСУ, АЛЕ НЕ МОЖЕ В КІНЦЕВОМУ ПІДСУМКУ ВИВЕСТИ ЇЇ ЗА МЕЖІ ЙОГО ДІЇ. Досвід історії, однак, свідчить, що ця модель не дозволяє зрозуміти безліч явищ суспільного буття без безперервних застережень щодо “окремих випадків”.

Найактуальніший і найбільш пекучий ПРИКЛАД БЕЗСИЛЛЯ МОДЕЛІ ЄДИНОГО ПРОГРЕСУ – це т. зв “РОСІЙСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ”, яка зараз, після, здавалося б, “незворотного” краху “імперії Зла” у власній особі, перебуває в стадії чергового впадання в тоталітаризм та інтелектуально-моральну деградацію суспільної свідомості.

Вихід із гносеологічного глухого кута, що утворився таким чином, можливий тільки один: відмова від парадигми Прогресу як такого, що має єдиний сенс для всіх цивілізацій. А саме: визнання і врахування того, що РІЗНІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ПРОГРЕСУЮТЬ У РІЗНИХ ФОРМАХ.

Тут можна провести аналогію з біологічним царством, де поряд з людиною, що володіє свідомістю і перевагою в здатності пристосовуватися і перетворювати середовище в своїх інтересах, прекрасно співіснують і інші види тварин за рахунок вдосконалення якихось більш вузьких форм пристосування. Більш того, часто цією формою пристосування може бути синантропія – вигідний зв’язок з буттям людини.

У запропонованій аналогії Західну цивілізацію можна порівняти з людиною, а інші цивілізації – з іншими видами тварин, можливо, і синантропних. Відповідно, так само як прогрес, зокрема, синантропних тварин, йде не в напрямку прогресу людини, а в напрямку використання людини разом з її прогресом для виживання власного виду, так і прогрес інших цивілізацій може бути зовсім не пов’язаний з прийняттям цінностей західної цивілізації для досягнення спільної мети, а полягати лише в паразитуванні з метою кращого збереження власних цінностей.

Відмовившись від парадигми єдиного прогресу, ми відразу розуміємо, що прогрес Російської цивілізації спрямований зовсім не до мети Західної цивілізації – загальної гармонізації індивідуальної свободи і соціального буття, а до зовсім іншої мети: світового геополітичного домінування в порядку здійснення божої обраності.

Ця мета стала для Російської цивілізації системоутворюючою з XV століття. Саме з тих часів у суспільній свідомості Московії почала поширюватися глобальна ідея особливої ролі Росії в несенні світла Істини іншим народам. Обранницький світогляд, усвідомлення власної винятковості сформували російський менталітет, російську “скрепу”, її цивілізаційний фундамент.

Триста років по тому, в епоху колоніальних розширень і Західної, і Російської цивілізацій, ми можемо відзначити, наприклад, наскільки відрізняються ідеологічні основи цих колонізацій. Якщо в Західній цивілізації їх виправданням слугував “тягар білої людини” у формі поширення культури і модернізації, то для російської “білої людини” колонізація виправдовувалася правом тріумфу богообраної держави, коли одне ❞имя белого царя должно стоять превыше ханов и эмиров, превыше индейской императрицы, превыше даже самого калифова имени. Пусть калиф, но белый царь есть царь и калифу. Вот какое убеждение надо чтоб утвердилось!❝.

І карбована формула: ❞Тот не русский, который не признает нужды завладеть Константинополем /…/ Константинополь православен, а что православное, то русское❝.

Вже на цьому етапі можна відзначити, що ідея божественної обраності Московії-Росії з самого початку свого опанування суспільною свідомістю формувала для свого безперервного відтворення потребу в “тріумфі” над іншими. Усі спроби модернізації, а точніше – вестернізації такої держави виявлялися при цьому провальними. Минає ще сотня років і знаменитий історик і культуролог, сучасник Російської цивілізації часів розвиненого СРСР А. Тойнбі зазначає: ❞Російська віра в святість, Православ’я і долю Росії пережила прийняття Росією Західної цивілізації і після Петра Великого. В епоху вестернізації вона вже двічі відстоювала свої права – щоразу одягаючись у західну ідеологію, вона перекроювала її російськими руками і пристосовувала для служіння російським цілям❝.

Ще через півстоліття в Росії, яка знову запозичила у Заходу політико-економічні моделі та інституції, її самодержавний суверен проголошує тези, абсолютно несумісні з культурою та менталітетом західної цивілізації, але цілком органічні для менталітету російської цивілізації та її “глибинного народу”: ❞Якщо кимось прийнято рішення знищити Росію, тоді у нас виникає законне право відповісти. Так, для людства це буде глобальна катастрофа. Для світу буде глобальна катастрофа. Але я все-таки як громадянин Росії і глава Російської держави тоді хочу задатися питанням: а навіщо нам такий світ, якщо там не буде Росії? Звичайно, це катастрофа всесвітня… І ми як мученики потрапимо в Рай, а вони просто здохнуть❝.

Терористичною суттю сказаного в нинішній час вже нікого не здивуєш, але на онтологічну прірву, що таїться під нею і відокремлює Російську цивілізацію від Західної, слід звернути увагу: її менталітету імманентно притаманне глобальне протиставлення “нас” – всьому іншому світу, з якого ніхто, незалежно від своєї вини і взагалі реального ставлення до “нас”, в принципі не може “потрапити в Рай”, а “просто здохне”.

Таким чином, ретроспективний “інформаційний портрет” Російської цивілізації являє нам її характерну рису, яка принципово відмежовує її від Західної цивілізації: віру в особливий провиденційний сенс своєї долі, у свою богообраність, а з цього – у своє право на “торжество” над усіма іншими народами. Зрозуміло, що поняття “прогресу” для такої цивілізації буде зовсім іншим, ніж для Західної, як би та не намагалася проповідувати і пропагувати свої уявлення про нього. Саме з цієї причини Захід ніколи не зможе зрозуміти логіку поведінки Росії, оскільки її логіка бере початок в іншому просторі, що має сакральний вимір.

У чому ж може полягати “прогрес” такої цивілізації? Минулі 500 років дають тільки одну відповідь: ні в чому. Траєкторія історичної долі Росії носить судомний характер руху не по спіралі, а по “зірваній різьбі”. Історична траєкторія Росії – “нескінченний глухий кут”, бо її природа – химерна.