І ще до сьогоднішнього дня – пам’ятної дати “День хрещення Русі-України” (Руської землі).

В “Продолжение летописи по Воскресенскому списку” (ПСРЛ, Санктпетербург, 1859, том 8, стр. 160) є фрагмент (написаний, як вважається, десь в районі 1520 року), в якому описується “дискусія” на новгородському віче 1471 року між прихильниками Великого князя Московського Івана Васильовича та прихильниками короля Польського та Великого князя Литовського Казимира. Під час цієї “дискусії” прихильники Москви в якості аргументу висунули опонентам міфологічну тезу про нібито походження династії князів Московських “від Рюрика”.

Але цей епізод цікавий не цим, а дещо іншим.

Власне сам епізод з літопису такий:

❞А изначала отчина есмя тѣхъ великихъ князей, отъ первого великого князя нашего Рюрика, егоже по своей воле взяла земля наша изъ Варягъ княземъ себѣ и съ двѣма брати его; потомъ же правнукъ его князь Владимеръ крестися и всѣ земли наши крести: Рускую, и нашу Словѣнскую, и Мерску и Кривичску весь, рекше Бѣлозерскую, и Муромъ, и Вятичи и прочаа❝.

Що тут цікавого?

Цікавий поділ на землі.

Літописець розділяє:

1. Землю “Рускую”.
2. Землю “Словѣнскую” (“нашу”, тобто Новгородську).
3. Землю “Мерску”, тобто землю народу меря, що в цілому збігається з територією Суздальского князівства, що на момент написання вже стало Московським.
4. Землю “Кривичску весь, рекше Бѣлозерскую” – землю кривичської весі, що також називається Білозерською.

Ну і “прочаа” землі.