Фабрикація історії Росії

Десь рік тому альманах “Лебедь” опублікував статтю під назвою “Фабрикация истории России”. Авторство не вказано і не дуже зрозуміло, чи це оригінальний матеріал, написаний спеціально для цієї публікації в альманасі, чи передрук з іншого джерела.

Більша частина статті – це приклади міфів, на яких побудована вся історія Московії. Міфів загальновідомих, повторювати які сенс може бути і є, але… Повторення, як відомо, мати не вчення, а пропаганди. Не уникнув цього і автор статті у своїх прикладах. Вони в цілому вірні, але значною мірою містять в собі якщо не інші міфи, то сильну примітивізацію, а в поясненнях і обґрунтуваннях міфічності – усталені в суспільній свідомості шаблонні тези, які хоч і не збігаються з тезами російської офіційної історії, але теж часом вельми далекі від реальності.

Проте є в статті й те, повз що я не зміг пройти. Теж не оригінальне – в деякому сенсі це “загальні міркування”, констатація банальностей. Однак таку ось констатацію не зайвим буде й повторити. Про окремі історичні факти можна і дискутувати щодо трактувань подій (вони допускають множинність трактувань навіть у тому випадку, якщо їх оцінка в цілому розбіжностей не викликає), а ось “загальне” трактувати якось по-іншому навряд чи можливо. Можна лише зайвий раз нагадати і зайвий раз погодитися.

Деякі витяги (окремі абзаци, іноді зі скороченнями, іноді виклад).
     ✦ ✦ ✦
“Той, хто контролює минуле, контролює майбутнє; той, хто контролює сьогодення, контролює минуле”. Джордж Оруелл.

Прикрашати власну історію властиво багатьом народам, але чемпіоном фальсифікацій, міфологізації, перекручувань і перевертнів безперечно є Росія зі своєю скрепоутворюючою “величчю” і “великою російською культурою”, яка майже повністю вкрадена у сусідів. Минули роки, здавалося, мав би змінитися погляд на історію, але ні, пише Федір Ілліч Булгаков (рос. журналіст та мистецтвознавець другої половини XIX ст.), змінився лише потворний характер тієї горезвісної тенденції. У повній силі збереглася теорія про те, що російський народ народився в сорочці, вигодуваний героїзмом і може вважати себе новим Ізраїлем. Яскравими, але фальшивими фарбами малювалися милосердний і освічений уряд, мудрий внутрішній устрій, переможні діяння. “Найтемніші епохи прикрашалися різного роду ліричними алюзіями, тут виявлялися і герої благочестя, і всюди щасливі розв’язки”. І звичайно під цю теорію підганялися, приховувалися або спотворювалися історичні події і факти. “І яка ж користь від такої історії?” – запитував молодий Ф.І.Булгаков.

Завдання фальсифікації російської історії навіть не приховувалося: “Минуле Росії було дивовижним, її сьогодення є більш ніж чудовим, а що стосується майбутнього, то воно вище за все, що може намалювати собі найсміливіша уява; ось точка зору, з якої російська історія повинна розглядатися і писатися” (шеф жандармського корпусу А. Бенкендорф). З часів Бенкендорфа всі російські історики (В.М.Татищев, М.М.Карамзін, С.М.Соловйов, В.Й.Ключевський та інші) в тій чи іншій мірі пристосовували історію під смаки чергових самодержців. Але то були тільки квіточки, ягідки прийшли з більшовиками, які повністю адаптували історичну науку під свої політичні цілі, а правдиву інформацію сховали в секретні архіви і спецсховища. Але більшовиків переплюнули їхні нинішні “спадкоємці” з їхньою тезою “Росія ніколи ні на кого не нападала”.

Чи можна стверджувати, як це робить головний невіглас історії, що українці та росіяни – один народ? Тоді “все наше – є наше, і все українське – теж наше” і “Росія ніде не закінчується”. Для чого все це зроблено? Виключно для того, щоб включити у власну “велич” усі досягнення Київської Русі з найдавніших часів, та й саму назву Русі. Нинішні росіяни нібито є прямими нащадками найбільшої європейської країни – Київської Русі, титульним народом якої були руси.

Крадіжкою культури і назви Київської Русі фальсифікація історії не закінчилася: історична брехня раз і назавжди увійшла в історію Московії. Насправді Московське князівство і Російська держава є прямими спадкоємцями не Київської Русі, а Золотої Орди. За час існування Золотої Орди Москва перетворилася з третьорядного маленького містечка на центр князівства, а потім на центр Московської держави, з якої фактично бере свої витоки сучасна Росія.

Незабаром Орда починає слабшати і розпадатися на кілька частин. У той же час Московське князівство, використовуючи хабарі, шантаж і обман, розширюється. Воно виростає з плином часу до таких розмірів, що починає поглинати частинами всю Золоту Орду, а саме: Велику Орду, Казанське, Астраханське і Сибірське ханства, Ногайська орду, половину Узбецького і Казахського ханств. Це 80% всієї території і населення Золотої Орди, що було набагато більше, ніж саме Московське князівство. Жителі Московського князівства асимілювали більшу частину всіх народів колишньої ординської держави, що означає: меншість русифікувала більшість. І, як сказав знаменитий російський письменник Лев Толстой: “Тільки у справжнього росіянина ви можете знайти багато монгольських коренів”.

Сучасна Росія і Кремль (що в перекладі з татарської означає “укріплення”) мають дуже мало спільного з державою Київська Русь. Насправді вони є прямими спадкоємцями знаменитого мегаутворення монголів і татар Золотої Орди. Це було величезне й агресивне державне об’єднання, але воно розвалилося і зникло. Цього можна очікувати і від його політичного спадкоємця – нинішньої Російської Федерації.