Дещо про російську словесність

Лев Гумільов у листі Кандзо Нарумі 1931 року пише:

❞Російська література виросла як таємний притулок від дійсності, куди ховалися російські інтелігенти, щоб виплакати свою незадоволеність життям, помріяти про краще майбутнє або ж посилати свої прокляття навколишній вульгарності і деспотизму, що породив її. Тому немає іншої літератури, в якій було б так багато алкоголіків, невропатів, психопатів, іпохондриків і голодних істериків зі збоченим почуттям життя і дійсності. До цього потрібно додати, що більшість російських письменників – люди малокультурні, часто неосвічені, з вузькими розумовими горизонтами, не виключаючи навіть таких, як Леонід Андрєєв, Чехов, Сологуб et tutti quanti.*

Внаслідок цього ці люди зі своїх неврозів створили собі джерело оригінальності, капітал, з якого вони збирали рясні відсотки, тому що якщо немає фабули, цікавого сюжету, то на читача доводиться діяти химерністю переживань і зумовленою ними дивністю думок і вчинків… Я пригадую карикатуру в “Lustige Blutter”в якій землекоп говорить своєму товаришу, вказуючи на одного такого літератора, що спостерігав за їх важкою роботою: “Diese Kerle schlagen Kapital aus unseren Elend”.** Російські літератори відрізнялися від них тим, що робили капітал зі свого лиха, бо були наївнішими. Але вплив їх був часто не сприятливий, а надзвичайно згубний❝.
     - - -

• І їм подібні (італ.).
  ** Ці хлопці роблять капітал з нашого лиха (нім.).