Данило Галицький… чи не Галицький?!
#історія

Ім’я князя Данила Галицького популярне в Україні. Ця постать досить добре представлена на сторінках літописів та в західних джерелах. У текстах він фігурує як князь волинської землі і “Rex Russiæ” (або “Rex Ruthenorum”). Але виникає питання: а чому його називають “Галицьким”?

     Трохи передісторії.

Батько Данила, Роман Мстиславич, почав князювати у Володимирі у 1170 р., отримавши це місто внаслідок поділу Волинської землі зі своїми братами. Галич до своїх володінь він приєднав значно пізніше – у 1199 р. Після смерті Романа Мстиславича, що сталася в 1205 р., двоє його малолітніх синів Данило (4 роки) і Василько (2 роки) були вигнані з батьківських володінь. Почалася майже 40-річна боротьба, яка завершилася їхнім утвердженням спочатку у Володимирі, а з 1238 року і в Галичі, який Данило зробив своєю резиденцією, залишивши у Володимирі Василько.

     Тепер до суті.

Звернувшись до становлення російської історіографії XIX століття, бачимо, що стосовно князів вживалися визначення типу “Київський”, “Суздальський”, “Смоленський” тощо. Ці прикметники використовувалися не як прізвиська, а визначали стіл, яким той чи інший князь володів. У такому контексті вчені згадували і про Володимира (Володимирко) Володаревича та Ярослава Володимировича, характеризуючи їх як “Галицьких”. І ці князі дійсно були володарями Галича в XII столітті, але вони були представниками іншої династії – Ростиславичами.

Що стосується Данила, то його резиденцією Галич був дуже короткий час – з осені 1238 р. до зими 1240 – 1241 рр., коли резиденція була перенесена до міста Холм, (Chełm), який стараннями князя за короткий термін перетворився на один з великих центрів тодішньої Східної Європи. І саме на період розвитку Холма припадає і найбільше піднесення держави Романовичів.

Тому логіка історичних досліджень XIX століття, що іменує Данила князем Галицьким, видається дещо дивною і виникає питання, наскільки вона є прийнятною стосовно нього. Більш логічним, науково більш коректним і таким, що не суперечить його характеристиці в джерелах, було б називати його Данилом Холмським, або, як це робилося в західних джерелах, Rex Russiæ (королем Русі/русинів).

Гіпотезу про коріння появи прізвиська Галицький висунув історик Назарій Христан, який помітив, що його авторами стали москвофіли з Галичини. Популярний серед них концепт “общеруської” історії був неможливий без “образів” минулого, які мали стати основою нової історичної пам’яті. У такому фокусі дослідницьких пошуків була винайдена пам’ять про князя, короля Русі – Данила Романовича, що давала дослідникам (враховуючи особливості політичної біографії володаря) найбільш широкий простір для історичних дискусій цивілізаційного характеру.

Творцем образу “Данила Галицького” став львівський архіваріус Д.Зубрицький, зобразивши князя “природним” володарем Галицької землі. Продовжив справу Зубрицького вчений І.Шараневич, який вважав Данила Романовича найзнаковішою постаттю не лише галицької, а й “общеруської” історії.

Прагнучи інтегрувати пам’ять про князя до своїх власних ідейних переконань, історики зіткнулись із суттєвими “проблемами” біографії Данила, які суперечили їхній провідній тезі, що Галичина є органічною складовою “русского мира”. Потреба історичної пам’яті про великого галицького предка змусила істориків “не помітити” шість штурмів Галича Данилом Романовичем та збитків, завданих його околицям. Спротив місцевих галицьких бояр у свідомості згаданих істориків став інструментом образу внутрішнього ворога держави. А їх “умертвлення” викликало захоплення у дослідників, які вважали, що це сприяло єдності руських земель.

Розвинув тезу про “галицького князя” історик-москвофіл Б.Дідицький. Будучи відвертим антизахідником, вчений, прагнучи нівелювати вагу європейського чинника в політиці Данила, зобразив його як тимчасове “схиблення”. У своїй тритомній “Народній історії Русі” Дідицький вперше вжив неісторичне визначення “князь Данило Романович Галицький”, тим самим завершивши процес формування образу.

Утворення форми пригадування Данила Романовича як князя “Данила Галицького” мало більш політичний характер, ніж історичний. Галицька земля завжди характеризувалася своєю самостійністю та самобутністю відносно решти земель Русі. Ігнорування в титулі Данила Романовича визначення “Rex Russiæ” і утвердження дефініції “Галицький” мало на меті сприяти інтеграції Галичини в “русский мир”.
       *
   Використане джерело
Назарій Христан. Король Данило Романович в історичній концепції галицьких русофілів: конструювання образу”.